28

Мій сон різко перервав дзвінок телефону. Я розплющила очі і швидко потягнулася за ним. Райлі також прокинувся й сонно спостерігав за моїми діями. Навіть не глянувши на те, хто дзвонить, я відповіла:

- Алло?

- Доброго ранку, прекрасна Мег! Як настрій?

Я зразу впізнала, хто це. Глянувши на годинник, втомленим голосом відповіла:

- Алекс… Якого чорта ти дзвониш так рано?

- Ти ще спала? Пробач, не знав, що ти сова.

І правильно, я не сова. Але той факт, що через Райлі я спала лише три години, говорить сам за себе.

- Припустимо. Ти щось хотів?

- Чую, що ти зараз не в дусі говорити, — я почула, як він тихо засміявся, — тому перейду зразу до справи. Мене запросили в казино сьогодні ввечері. Не хочеш скласти мені компанію?

Я закотила очі та піднялась із ліжка. Поспала називається. Райлі щось простогнав на фоні. Глянула на нього одним оком і побачила, що він досі уважно слухає кожне моє слово.

- Чому не запросиш Наталі, а мене?

- Вона сама не прийде, а ось із тобою…

- Тепер ясно, для чого тобі я, — різко відповіла я та хотіла скинути, але Алекс вигукнув:

- Я не про це, Меган. Мені і справді потрібно поговорити з вами.

- Я подумаю, о’кей?

- Звісно. Повідом мені до обіду, будь ласка, я чекатиму.

Алекс поставив слухавку, а я відклала телефон у сторону і втомлено потягнулась одною рукою, бо другою досі притримувала ковдру на собі.

- Що хотів цей придурок? – прошепотів втомлено Райлі.

- Придурок? Цей «придурок», взагалі-то врятував нам життя, забув? – звела бровами я.

Не дочекавшись на його відповідь, я кинула на нього ковдру і зникла за дверима ванної. Яка ж вона простора, і яке щастя, що тут є маленькі косметичні засоби. Мигцем глянула на себе у дзеркало і вже зібралась у душ, але повернулась до нього із переляканим виглядом.

- Негідник… - прошепотіла я, торкаючись багряних слідів на шиї, ключицях і грудях.

Я тільки згадала про негідника, як він раптово відчинив двері ванни. Я різко обернулась, як-небудь прикрившись рушником.

- Райлі! Тут зайнято взагалі-то!

- І? – нахабно відповів він і підійшов ближче, навіть не соромлячись. Простягнув руку до мене, але я відштовхнула її й відкрила шию, показуючи його "творіння":

- Ти це спеціально зробив?

Хлопець усміхнувся, розглядаючи сліди.

- Упс, схоже я загрався.

- Серйозно? Райлі, як мені заховати це? Ходити у светрі, коли на вулиці 70 градусів?

- Перестань. Це скоро пройде.

- Безсовісний ти, Деймонд, — я кинула в нього рушник і сховалася за тоненькою шторкою душу.

Пірнула під гарячі струмені душу й зажмурилась, коли вода потекла по голові, спускаючись вниз до очей.

- Мегс, — хлопець зазирнув до мене. – Мені шкода.

- Проїхали, — помахала головою я. – Просто будь уважнішим.

- Так ще мене ніхто не повчав, — відповів усміхнено він, оглядаючи мене знизу вверх.

Я помітила це і глянувши на нього, спитала:

- Чого витріщився?

- Нічого, просто любуюсь тобою, — сказав серйозно Райлі, а я розсміялась, звівши бровою:

- Хочеш просто любуватись?

- А ти маєш якусь іншу пропозицію?

Нічого не відповівши у відповідь, я взяла його за руку й потягнула до себе, поцілувавши.

Не можу довго ображатися на нього, адже Райлі потрібен мені. Особливо зараз, коли в житті відбувається таке лайно.

Він як наркотик, а я ніби наркозалежна, бо мені весь час його мало.

***

- Так що хотів Алекс?

Ми з Райлі нарешті вийшли з готелю, щоби поїхати назад до будинку. Він впевнено сів на байк, а я обійняла його позаду.

- Запросив мене й Наталі сьогодні в казино.

- Я сподіваюсь, що ти розумієш, що ви нікуди не підете, — сказав серйозно він.

- Тобто? – перепитала я.

- Ви ледь не загинули, через те, що вас переслідували на машині. Ви хочете, щоби це все повторилось?

Я про це навіть не подумала. З однієї сторони – Райлі правий. Ми не знаємо, хто нас переслідував, і чи нас хочуть справді вбити чи просто налякати. А з іншої сторони – я скоро повернусь додому, а Алекс знову відправиться в подорож, і не факт, що ми ще колись зустрінемось.

- Але Райлі, я скоро поїду назад у Лос-Анджелес, а Алекс ще кудись. Тим більш, якщо так станеться, то ми зможемо вийти на слід переслідувача…

- А ти будеш приманкою? Мегс, я не можу ризикувати тобою, — переконував мене він, але я продовжувала стояти на своєму: