26

5 років тому…

- Меган, ти так і будеш дивитись? Та стрибни хоч раз із нами! – прокричала моя однокласниця Джулія.

Я відірвалася від своєї книги, яку читала на берегу озера Онтаріо. Сьогодні нам пощастило з погодою, що буває дуже рідко в Канаді, і наш клас вирішив зробити пікнік на схилі.

- Ні, я пас. Я ж казала, що не вмію плавати.

- Яка ж ти нудна…

Вона підійшла до мене ближче та махнула комусь рукою.

- Чи ти брешеш?

- Для чого мені це? – з острахом глянула я.

- Хочеш, щоб усі спеціально звернули на тебе увагу? – дівчинка лукаво посміхнулася, склавши руки на грудях. – Вважай, що ти домоглася свого.

Спочатку я взагалі не зрозуміла, про що вона. Хотіла відповісти, але хтось різко підняв мене на руки. Я навіть не встигла отямитись, як опинилася в повітрі і різко плюхнулась об холодну воду. Коли не відчула під собою дна, мене «накрила» паніка. Я почала задихатись і з останніх сил закричала:

- Допоможіть!

- Схоже, вона і справді не вміє плавати. Бляха, допоможіть хоча би хтось! – викрикнув хтось згори, але я вже не чула, адже стала втрачати свідомість.

***

Я різко розплющила очі й побачила, що це мені не здалось. Наша машина дійсно плюхнулась у воду. Вода різко почала заповнювати салон.

- Всі живі? – запиталася Наталі, обертаючись до нас.

Оглянулася на Ніколь, вона сиділа так само намагаючись відчинити двері, але їх повністю заклинило.

- Оце вже ні, я не здохну таким способом. Не сьогодні, — прошипів Алекс, знімаючи із себе куртку та зразу намотуючи її на кулак. – Швидко вибивайте вікна, у нас мало часу.

Ми різко почали бити вікна всім, чим тільки можна, але вони виявились настільки міцні… Роздався гуркіт скла. Хлопцеві вдалося розбити скло автомобіля. Вода почала ще швидше заповнювати вільний простір, досягаючи грудей. Мене знову накрила паніка, адже я досі не вмію нормально плавати. За ним різко пробила вікно Наталі, а потім ногою вікно розбила Ніколь.

Нікі, вибравшись першою, протягнула мені руку. Я вдихнула останнє повітря в машині на повні груди і схопилася за неї, вибираючись наверх. Як-небудь переміщувалася тими ногами, щоби хоч якось допомогти дівчині витягти нас. Повітря вже не вистачало, перед очима почало темніти, але раптово я відчула прилив повітря, вибравшись на поверхню.

- Твою ж матір, Гардінг. Ти плавати перевчилася чи як? – задихаючись промовила Ніколь, обхопивши мене за груди.

Я перелякано помахала головою і схопилася за неї міцніше.

- А де Наталія? – почувся голос Алекса, за нашими спинами.

- Не знаю. Хіба вона не випірнула з тобою? – перелякано запитала дівчина.

Алекс голосно вилаявся та пірнув назад, а ми підповзли ближче до берега. Я закашлялась, відчувши, що в легенях досі знаходиться вода. Ми почули гуркіт двигуна на схилі, з якого ми впали. Отже, та машина, що гналась за нами, втекла. Ніколь приклала руку до обличчя і проскиглила:

- Тільки щоб з Наталі все було гаразд.

- Ніколь, з нею все буде гаразд. Я вірю в це. Алекс її врятує, — я злегка погладила її по плечу, хоча дівчина взагалі не переводила погляду з поверхні озера.

Тільки я промовила це, із шумом випірнув Алекс, тримаючи Нат на руках. Ми рвонули до них, допомагаючи вилізти з тягучої води. Хлопець зразу припав до дівчини, почавши трусити тіло.

- Нумо, лялечко, отямся.

Мене саму почало трусити від страху, що з Нат може щось статись. Алекс із силою надавив їй на грудну клітку. Це не допомагало, дівчина залишалась у непритомному стані. Та юнак не здавався й нахилився до неї, зробивши штучне дихання. І так ще декілька разів. Сльози самі по собі почали текти від страху, але сталося чудо. Наталія різко закашляла, набираючи повітря в груди. Ми видихнули з полегшенням. Я розсміялась і з радості обійняла Ніколь, яка сиділа біля мене. Дівчина розплющила очі й оглянулась. Алекс промовив:

- Занадто багато води наковталася ти, лялечко. Для чого так лякати?

Та втомлено поправила мокре волосся, яке прилипло до обличчя.

- Ти врятував мене? – запитала вона його, а той знизивши плечима, відповів:

- Щось на подобі того, але якщо хочеш подякувати, то зробиш це пізніше. Зараз тобі треба віддихатись.

- Я, звісно, перепрошую, що порушую вашу ідилію, але та машина скоріш за все зникла, — сказала Ніколь і спробувала піднятись, але зробивши спробу впала назад, на мене, скривившись.

- Що з тобою? – запитала здивовано я.

- Нога…

Я підповзла до її ноги, за яку вона схопилась, і підкотила штанку. Вжахнулась, коли побачила глибокий поріз на цілу литку.

- Її потрібно чимось перев’язати швидко, поки вона не втратила багато крові, — викрикнула Наталі, підбігаючи до нас.

Я швидко розв’язала свою білу сорочку, яку одягла поверх топу, і почала туго обмотувати ногу Нікі. Вона закричала від болю, схопивши Нат за руку, а з її очей полилися сльози.