24

Дорогий щоденник!
Це все зайшло в глухий кут. Єдине питання, яке мене найбільше цікавить це – як не вбити Райлі?
Схоже доля, ніби спеціально, послала мені Алекса, щоби я забула про всіх і про все. Та чи варто мені приймати його пропозицію?..

***

Декілька годин тому...

- Не розчарувався, що програв? – запитала я, підійшовши до хлопця, який серйозним поглядом розглядав людей внизу.

Поки всі святкували блискучу перемогу Райлі в залі, дегустуючи різні міцні напої, я знайшла нагоду ще раз поговорити з Алексом. Той зразу обернувся до мене повністю, оголюючи білосніжний ряд зубів.

- Звісно, це всього лиш азартна гра.

Я повільно підійшла ближче, посміхаючись у відповідь, і стала біля нього, спершись об бильця.

- А казав, що ти не любиш їх.

- Ти теж… - він звів бровами, доторкаючись до моєї долоні.

Ну й нехай…

- Знаю. Ми обоє недоговорили, — на видиху промовила я й сором’язливо перевела погляд на зал.

- Це все не я, а мій брат. Він любить такі заходи, а я терпіти їх не можу.

- Ви з ним такі різні… Такі, як і ми з Дженні, — з посмішкою промовила я, згадуючи моменти сварок із сестрою через наш характер.

- Дженні – це твоя сестра? – Алекс зацікавлено глянув на мене, очікуючи відповіді.

- Так.

- Чому ви зараз не разом?

Ох, це було найболючішим питанням. Холодним пальцем, я витерла очі, на яких уже виднілася сльоза, але я не хотіла, щоби мою слабість побачив хлопець.

- Бо її вже немає. Вона загинула в автокатастрофі місяць тому.

Алекс завмер, закусивши губу.

- Пробач...

- Все нормально, я вже пережила найгірше.

Нас накрила незручна тиша. Хлопець ще міцніше стиснув мою руку й накрив її другою рукою. Я весь цей час спостерігала за цією дією, поки мене не повернув його голос:

- Ти дуже смілива дівчина, Мег. Я приємно здивований і вдячний долі за те, що ми зустрілися. Може, це знак?

Я підняла здивований погляд на нього. Здається, говорить він це цілком серйозно.

- Знак чого?

- Що ми мусимо пізнати ближче одне одного.

- І що ти пропонуєш?

Загадково усміхнувшись, хлопець промовив:

- Побачення зі мною. Як тобі така ідея?

Тяжко ковтнувши, я вигнула брову, обмірковуючи все сказане Алексом. Зараз він дивиться на мене з очима повної надії. А я…

- Чому б ні? – наважилася відповісти я, але це було зовсім невпевнено. – Думаю варто спробувати.

Ми обмінялися посмішками, й Алекс, ще раз оглянувши мене знизу до верху, задоволено сказав:

- Знаєш, я хоч і програв у покер, але ти змусила відчувати мене переможцем.

- Алексе, невже я краще, аніж мільйон доларів? – я засміялася на його репліку, думаючи, що він пожартував, але…

- Якби був вибір обирати між п’ятьма мільйонами й тобою – я би вибрав тебе.

- «Підкат» зарахований, — закотивши очі, відповіла я й легенько забрала руку з його теплих долонь. – Ходімо вже, нас зачекались.

***

І, так. Я погодилася на побачення з Алексом. Взагалі не знаю, що з цього вийде, але це краще, аніж нічого. Мені потрібно відволіктися від думок про Райлі.

Я піднялась із ліжка. Поставила щоденник на стіл і підійшла до шафи, щоб обрати собі якесь вбрання на побачення. Ніби й ходила вже на такі зустрічі, але почуття такі, як уперше. Не знаю, чи правильно я вчинила, чи по тупому, але якщо я вирішила ризикувати – то ризикуватиму до кінця. Діставши з полиці коротку білу сорочку та чорну спідницю, стала одягатись. Часу залишилося не так багато. Я, як завжди, спізнюся. Сподіваюсь, мій партнер мене дочекається.
Причесала волосся, нанесла легенький макіяж і наостанок бризнулась улюбленими парфумами.

Ох, лиш би все було гаразд.

Я спустилася сходами, і на щастя, нікого не зустріла дорогою. Хлопців знову немає, а дівчата, схоже, пішли на шопінг і досі не повернулись. Відчула, як завібрував мій телефон у руках. Глянувши на дисплей і побачивши ім’я «Алекс», зразу підняла трубку:

- Так?

- Привіт, прекрасна незнайомка Мег. Куди за тобою під’їхати?

- Як же добре, що я дала тобі свій номер… Скину тобі геолокацію, ок? Бо навіть не знаю вулиці й номер будинку.

- Чекатиму.

Після цього він вибив, а я скинула йому свої дані. Довго чекати не прийшлось, Алекс під’їхав за п’ять хвилин. Я рішуче підійшла до синього мерседеса й сіла всередину.

- Ти швидко, — промовила я, одразу сівши на сидіння.

- Я був неподалік, — Алекс усміхнувся, глянувши на мене. – Чудовий вигляд. Ти в будь-якому одязі така гарна?