19

Я стала повністю прикутою до рук Райлі. Одна з них злегка схопила мене за щоку, а друга – міцно тримала за талію. Його губи швидко накрили мої, а язик вправно почав малювати різні візерунки на моєму піднебінні. Ох, я вже встигла забути, як треба цілуватися, тому спершу помітно розгубилася, але коли хлопець взяв усе під свій контроль – я розслабилася і піддалась. Живіт приємно скрутився у тугий вузол від давно забутих метеликів, які знову раптово ожили і почали рухатися й кружляти.

Ти знову повторюєш свої старі помилки, Меган.

Як сильно би мене не тягнуло до Райлі Деймонда, моя совість, усе одно, дає про себе знати. Я вперлася руками у груди хлопця і злегка відсторонилася. Він знову наблизився до мене з ціллю продовжити, але я притиснула палець до його губ.

- Друзі, кажеш? – прошепотіла я, відновлюючи дихання після нашого бурхливого пориву.

Райлі самовдоволено усміхнувся і, прокашлявшись, до тремтіння сексуальним, хрипким голосом відповів:

- Це називається «найвищий степінь дружби».

Нервово посміхнувшись, я остаточно відійшла і поправила одяг. на собі

- Тоді я вважаю, що нам краще опуститися на одну степінь нижче.

- Твоє тіло так не вважає, — зразу відповів хлопець, і мав рацію.

Раніше я могла перестати дихати від одного його погляду у мою сторону, а зараз... взагалі не знаю, як заспокоїти свої гормони і переконати розум у тому, що це погана ідея. Розум, тому що тіло зовсім не слухається. Мене трусило - я стала, як желе! 

- Ох, мені більше немає про що говорити з тобою.

Байдуже махнувши рукою, я пішла у сторону будинку, залишивши Райлі на самоті.

Це якась маячня. Хіба я не мала зненавидіти його після всіх скоєних вчинків? Мені досі боляче згадувати про те, як він розлучив нас із Тревором…

О БОЖЕ, ТРЕВОР!

Я зовсім забула про нього! Цікаво, як він там? Хлопець, мабуть, подумав, що я спеціально змінила номер, щоби не спілкуватися з ним. Ох, мені терміново потрібно знайти нову сім-карту, щоби зателефонувати йому.

Втомлено потерла лоб і зайшла за великі ворота будинку. Біля тієї лавочки, на якій сиділа раніше я, стояла Ніколь і щось читала. Вона і читання? Пф, хіба таке можливо?

Стоп. А де мій щоденник?

Зрозумівши, що саме тримає у руках дівчина, я рвонула до неї.

- О, Меган! Дивись, що я знайшла! Подумати б не могла, що ти ведеш щоденник. Тобі скільки, десять? – насміхаючись крикнула вона, побачивши мене на горизонті.

- Віддай! – рявкнула я.

Підбігши до неї, я підскочила, щоби вирвати з її рук мою річ, але вона швидко обернулась і вголос прочитала:

- «Та якщо чесно, цей хлопець дуже красивий… Якби ми познайомилися не так, як учора, можливо, я б хотіла з ним спілкуватися й надалі. Але ми більше ніколи не побачимося…» - це ти про Райлі писала? Це він збив тебе тоді мотоциклом?

- Це не твоє діло, Ніколь! І річ також не твоя!

Дівчина ходила туди-сюди спеціально, щоби ухилятися від моїх рук, які хочуть забрати щоденник.

- Хм, було би цікавіше, якби ти свій День народження провела у лікарні, — промовила Ніколь і помітила щось вдалині, за моєю спиною. – О, Райлі! Ти якраз вчасно.

Я обернулася й витріщилася на хлопця, який поважно, не спішачи, підходив до нас. Він навіть не зацікавився тим, що йому крикнула ця стерва. Але лише до цього моменту, а потім…

- Як ти примудрився задавити біднягу в її День народження і її перший день у коледжі?

- Що? – перепитав здивовано він..

- Ніколь, віддай сюди! – знову повторила я і ледь силою не забрала щоденник.

На цей раз мені вдалося це зробити. Вихопивши щоденник з її лап, я притиснула його до своїх грудей. Мало сторінки всі не вирвала.

- Дикарка!

Дівчина ледь не замахнулася на мене, але Райлі перегородив їй шлях собою.

- Ніколь, відстань від неї.

- Що? – прошипіла у відповідь вона, але він встиг її перебити:

- Не відбирай у крихітки одну єдину радість в житті — писати щоденники.

Ми обоє здивовано покосилися на нього. Я з повним розпачем, а Ніколь із переможною посмішкою.

От знаєте, усі мої гормони вмить заспокоїлися. Тепер повстали нерви. Дівчина зразу взяла Райлі під руку, притиснулася до нього і жалісно промовила мені:

- Ов… Я навіть не подумала про це. Готова навіть вибачитися перед тобою, Меган…

- Побережи свої вибачення для когось іншого, бо я не витримаю ще раз почути твій писклявий голос, — розлючено прошипіла я і глянула на Райлі.

Хлопець дивився з образою, але не переставав нахабно посміхатися, ще більше принижуючи мене. Ще й в додаток поставив свою долоню на стегно Ніколь спеціально, щоби я це побачила. Від цієї дії мені стало гидко. Але невже він думає, що через це я здамся?

Я так само посміхнулась одними кутиками губ і, обернувшись, пішла геть.