14

- Доброго ранку всім! – крикнула я, зайшовши в їдальню.

Сьогодні усі сиділи разом за великим столом і їли їжу, яку пропонує на сніданок персонал. Вони зразу почули мій голос і повернулись у мою сторону. Наталі кивнула мені, Кайден зразу відвернувся, Ніколь, як завжди, скривила свої губи, а Райлі… Він навіть не поглянув на мене.

І я розумію, чому, тому не буду засуджувати його за це.

Хотіла пройти мимо та Нат закликала мене:

- Меган, сідай і поснідай з нами.

Усі переглянулися між собою. Здається, Кайден аж почервонів від злості, а Ніколь здивовано покосилася на подругу.

Я засоромилася, але все одно зробила через силу впевнений крок уперед і сіла на стілець біля Наталі. Очі розбігалися від вибору їди. Потягнула виделку за омлетом і сиром.

Ну й напруга… Таке враження, що точно троє з них зараз бажають мені подавитись.

Раптово Кайден і Райлі піднялися зі своїх крісел і пішли, не сказавши ні слова. Я вперше спіймала погляд Райлі на собі, але це було ненадовго. Хлопець зразу сумно помахав головою й пішов вслід за другом, залишаючи в мене на душі холод і байдужість.

- Куди це вони? – зразу поцікавилась я.

- А тобі яке діло? – спитала Ніколь і відпила соку.

Наталі незрозуміло подивилася на неї.

- Чого так грубо, Ніккі? Спокійно.

- Я просто запитала, щоби підтримати розмову, — огризнулась я.

- А, може, я не хочу підтримувати з тобою розмову? – знову крикнула вона на мене.

- Ніколь, та що з тобою? – крикнула на неї моя захисниця.

- Що зі мною?! Ти говориш це мені?

- Ти почала кричати першою.

Дівчина здивовано глянула спершу на Наталі, потім на мене. Вона видавила із себе посмішку й кинула серветку на стіл, піднявшись.

- Я почала? Ну о’кей…

І пішла в будинок. Я швидко закліпала очима, намагаючись зрозуміти, що тільки що трапилось, а Нат, тяжко вдихнувши, сказала:

- Не переживай, у неї якийсь приплив емоцій.

- Але ж я тільки спитала… - сумно промовила я, — Нат, вибач.

- Не вибачайся за те, у чому ти не винна.

- Але ж ми спочатку нормально спілкувалися. Яка муха її вкусила за цей час? – задумалась я, а знайома забігала очима по їдальні.

- Насправді, це через мене вона так почала ставитися до тебе.

Я здивовано звела бровами й незрозуміло глянула на неї. Наталі знизила плечима, відповівши:

- Я розповіла їй про той випадок, коли ти була в домі Райлі, коли він…

Пелена спогадів пройшла перед моїми очима. Ох, хіба таке можна забути?

- І що з того?

- Мені здається, що після цієї розповіді Ніколь стала в тобі бачити свою суперницю.

Істеричний сміх вилетів із моїх вуст, і я зразу прокашлялась.

- Яку суперницю, Наталі? Вона ревнує Райлі до мене? Це ж смішно!

- Ну, це як сказати… - прошепотіла вона сама собі, але я почула та зразу заперечила:

- Між нами з Райлі – прірва. Після останніх подій між нами, мені взагалі здається, що він мене ненавидить.

- Я без поняття, що там у вас із Райлі, але Ніколь вміє ревнувати до кожного стовба.

Повільно сперлася на лікті на столі та втомлено заплющила очі.

От просто за що мені це все?

- Тепер усе ясно.

Дівчина з почуттям вини глянула на мене.

- Пробач, я «ляпнула» не подумавши.

- Це вже й так не допоможе.

Ми обоє затихли. Через цю ситуацію я аж перехотіла їсти й відклала виделку в сторону, а Наталі перебирала салат у тарілці.

- Давай змінимо тему? Які у тебе плани на сьогодні?

- Не знаю… Мабуть, як і вчора, валятись у кімнаті.

- Я сьогодні повністю вільна і, якщо хочеш, можу провести тобі екскурсію, про яку ми домовлялись учора.

Мої очі радісно загорілись. Схвалюючи цю пропозицію, помахала головою, як мала дитина. Наталі усміхнулась:

- Супер. Тоді, йдемо збиратися.

***

Зараз, я ледве плентаюсь за ногами Наталі, навіть не встигаючи подивитися по сторонах на всі круті будинки з вивісками. У своїх руках уже ледь тримаю маленьку пляшку води та маленьку камеру, яку купила в магазинчику сувенірів, щоби фотографувати найголовніші визначні місця.

Уже стало вечоріти, а ми тільки дійшли до найбажанішої пам’ятки на сьогодні:

- А ось і знаменита вивіска Лас-Вегасу, — вигукнула радісно вона й показала рукою на неї.

Я зразу направила туди фокус фотоапарату.

- Досі повірити не можу, що я тут.