13

Прокинувшись, я сонно потягнулась у ліжку і на повні груди вдихнула запах свіжої, щойно випраної білизни. Як же прекрасно лежати тут, на двоспальному ліжку, у позі зірочки й насолоджуватися свободою.

Я втекла з Лос-Анджелесу у Лас-Вегас. З малознайомими людьми, які займаються "брудними" справами. Живу на околиці міста, у шикарному омріяному будинку.

Звучить, як початок якогось пригодницького фільму.

Підвелася на ліктях, щоби роздивитися кімнату, на яку навіть не подивилась учора. Доволі просторо та миленько. Навпроти великий білий комод. Збоку від ліжка у всю стіну стоїть велика шафа-купе, і найголовніше, що кидається зразу в очі – це вихід на балкон! Я піднялася і рушила туди, відсунувши масивну фіолетову штору вбік, для того, щоб освітлити кімнату. Ого, у мене вигляд на величезний басейн унизу і сад.

Я шокована! Звідки в Кайдена такий маєток? Він що, таємний син президента США?

Повернулася назад до кімнати та одягла ті самі речі, що і вчора. Я захопила з собою той рюкзак, де в мене буквально дві футболки, майка з джинсами й декілька пар трусів. Усе. Грошей також не густо. Я вийшла у коридор і озирнулася. Мені потрібно у ванну. Але де її знайти, якщо тут так багато незнайомих кімнат…

- Ти загубилася, крихітко? – почула голос Райлі в іншій стороні й обернулася.

Він спускався сходами, поправляючи запонки на своїх руках.

О боги, як йому пасують сорочки...

- Мені треба у ванну, — промовила спокійно я, придушуючи свої незвичні думки.

Хлопець пройшов мимо сходів, які вели донизу, і підійшов до мене. Пройшовся поглядом, усміхаючись, а потім відчинив двері навпроти моєї кімнати, де я стояла.

- Ванна тут.

- І як я зразу не догадалася... — прошепотіла я сама до себе, а потім голосніше додала: - Дякую.

Я сором’язливо усміхнулась у відповідь і вже хотіла зникнути за дверима, але Райлі смикнув мене за руку, щоби повернути мене до себе. Він схопив моє підборіддя й підняв його так, щоби я дивилася йому прямо в очі.

- Якого біса ти робиш? - шоковано сказала я, намагаючись вибратися.

- Хочу побачити вживала ти щось учора, чи ні?

І пильно подивився мені в очі. Я аж дихати перестала від страху. Якщо дійсно щось помітить - мені кінець.

- І що? Щось побачив?

Райлі всміхнувся й помахав головою.

- Здається, ні. У тебе не розширені зіниці.

Фух, пронесло.

- Ми ж домовлялися, що я більше не буду це робити.

- Хм, тоді де ти поділа решту таблеток?

- Ем… Змила в туалеті, - відповіла перше, що спало на думку.

- Можна було віддати мені, хоча так теж непогано, — відповів задоволено хлопець та відпустив мене.

Молодець, Мегс. Так тримати.

А потім, так само раптово, як з’явився тут, пішов. Я полегшено видихнула на повні груди й зайшла у ванну.

Після всіх водних процедур я спустилася на низ, щоби щось перекусити. Тільки зійшовши сходами, я вийшла у ту саму простору вітальню. Дивуюся з її великих масштабів. Та і взагалі цей будинок – суцільний палац! Я повернулася праворуч, де побачила ще одну кімнату, у якій виднівся широкий, білий, і занадто шикарний рояль. Нічого собі... Я ступила декілька кроків, щоби підійти та роздивитися його ближче, але крик ззаду зупинив мене.

- Меган!

Обернувшись, побачила Нат.

- Добрий ранок.

Вона усміхнулася й махнула мені рукою.

- Доброго. Ти завжди так пізно встаєш?

Я поглянула на годинник на стіні і здивовано звела бровами:

- Десята година — це пізно?

- Для мене так. Не можу спати довго. Встаю десь о сьомій щоранку, — відповіла вона, а потім спиталася. – Ти голодна?

- Є трохи, — призналася я, а вона усміхнулася.

- Ну то ходімо, поснідаємо разом. Я теж ще не їла.

Вона пройшла у протилежну сторону, і там мені стала виднітися їдальня. 

- Ми трохи запізнилися на сніданок, тому мусимо приготувати собі самі.

- Тобто? Невже тут є…

- Так, тут є персонал, який готує їжу і прибирає, але вони тут лише зранку і ввечері.

У мене ледь щелепа не сягнула підлоги. Я що, у раю?

Ми пройшли їдальню і зразу потрапили в кухню. Вона виявилася ще більша, аніж попередня кімната, разів так у два.

- Тут є тостерниця, можемо зробити тости. Як тобі така ідея? – промовила Нат, відкриваючи двері холодильника.

- Так, круто.

Я побачила на столі тостовий хліб і ввімкнула прилад. Наталі витягла декілька помідорів і авокадо, щоби порізати їх.

- Ти не шкодуєш, що приїхала сюди? – запитала Наталі, поки мила овочі.