12

- Якого фіга, Райлі?! Що вона тут забула?! – викрикнула Ніколь, коли глянула на нас і наблизилася впритул.

- Заспокойся, Нікі. Не кричи на гостю, бо це не культурно, — спокійно сказав Райлі, взявши в руки пляшку з водою.

- Що це означає? – сказав розлючено Кайден, дивлячись то на мене, то на хлопця.

Деймонд посміхнувся, наперед знаючи, що відповісти хлопцю.

- Це означає, що спершу будеш думати мозком, Скотт, а потім думати за гроші. Зрозумів?

Кайден, здавалось, притиснув зуби аж до скрипу від люті, переводячи погляд на мене. Райлі поставив пляшку і сказав:

- Гардінг молодша поїде з нами, хочете ви цього, чи ні. А тепер по машинах, у нас немає часу.

Після цього хлопець вийшов. Ми всі переглянулись. Ніколь зверхньо пройшлася по мені поглядом.

- Я їду з Райлі, — промовила дівчина й пішла за Райлі, штовхнувши мене плечем.

Ох, яка ж вона…

Здригнулася від звуку Кайдена, який влупив зі всією силою кулаком у стіну. Наталі також перелякано подивилася у його сторону. Хлопець рішучим кроком підійшов до мене й шарпнув за рукав, притискаючи мене ближче до нього. Тільки зараз я помітила його величезний фінгал під оком. Хто його так? Тільки не кажіть, що Райлі...

- Ти ще пошкодуєш про це, Меган Гардінг, — прошипів він і зі всією ненавистю штовхнув мене у стіну.

- Кайден! – вигукнула Наталі, підбігаючи до нас. – Їдь за Райлі та Ніколь. Мег поїде зі мною.

- Наталія, хоч ти не лізь...

- Я вже давно влізла! – викрикнула вона, і ми, здається, обоє не очікували такого тону. – Йди вже.

Скотт стиснув кулаки і плюнув нам під ноги. Потім обернувся й пішов до знайомих. З мого ока покотилася одинока сльоза від переляку.

І на що я погодилася?

- А тепер серйозно, Меган… Чим ти думала, приймаючи таке рішення?

Дівчина склала руки на грудях і суворо глянула на мене. Я покрутила головою та відповіла:

- Наталі, мені немає чого втрачати. Якщо я повернуся в Канаду – я і справді помру.

- А тут ти думаєш знайти духовно-моральний рятунок? Ти точно вибрала не ту компанію…

- Тоді чому тут? – запитала її я, на що вона здивовано звела бровами:

- Тобто?

- Чому ти зв’язалася з ними? Наталі, ти занадто добра, щоби бути з такою компанією.

- Бо я навчаюсь із Кайденом і Райлі більш як шість років. Вони весь цей час допомагали мені зі всіма проблемами. Ми одна команда… Я не можу кинути їх у такий переломний момент, — промовила вона й запнулася. – Проїхали… Ти йдеш?

Вона вийшла на вулицю, а я, захопивши свій рюкзак, за нею. Хлопці з Ніколь уже рушили, бо їхньої машини ніде не було видно. Дівчина вміло зачинила гараж і пройшла до своєї червоної мазди. Я сіла біля неї попереду.

- Може, хоча б ти скажеш, куди ми їдемо? – запитала я знайому.

Вона здивовано глянула на мене, чіпляючи пас безпеки.

- Ти погодилась їхати, навіть не знаючи куди? Я тебе явно недооцінювала.

- Я серйозно, Нат. Скажи мені.

- Ми їдемо у Лас-Вегас, в особняк Кайдена. Будемо переховуватися там.

- У Лас-Вегас?! Ого… - я навіть трохи усміхнулася, почувши такий сприятливий варіант. – Кайден там жив?

- Він родом звідти,.

Нічого собі. Я зараз усім серцем сподіваюсь на те, що це не сон, і я не прокинуся зараз у Канаді. Лас-Вегас… Чорт візьми, як це круто!

А ось якщо казати за Наталі, то я б ніколи не подумала, що вона може бути у такій поганій компанії. Вона ж так круто виглядає! Зразу помітно, що у неї якась аристократична зовнішність. Дівчина вміє круто і зі смаком одягатись, та й сама її манера розмовляти - це щось. То що її тут тримає? Чи, може, хто?

- Я бачу, що Кайден тобі дуже дорогий, якщо ти так жертвуєш собою заради нього, — насмілилася сказати я, від чого нігті Наталі різко вчепились у кермо.

- Ти помиляєшся, — відповіла вона й надавила на газ. – І взагалі, це тебе не стосується.

Машина швидко розігналась і помчала пустою трасою. Ця дівчина хоча б чогось боїться? Вона їде просторою дорогою настільки швидко, що я навіть не встигаю роздивитися вивіски і стенди навколо.

- Ну якщо ти так кажеш… А через що вам взагалі прийшлося втікати?

- Меган, я взяла тебе у свою машину не для того, щоби вислуховувати ці ідіотські питання. Не відволікай мене! – викрикнула вона, повністю сфокусувавши свій погляд на дорозі.

Між нами повисла тиша. Я дуже хотіла спати, але боялася заснути у машині, яка мчиться на такій високій швидкості. Але на нас чекає далека дорога. Все-таки, моя втома взяла верх наді мною, і я задрімала...

***

- Хей, спляче непорозуміння, вставай...

Хтось добряче потріпав мене по руці і я, прокинувшись, розплющила очі.