9

- Що ти тут робиш? - шоковано протягнула я.

- Це ти що тут робиш?

Я лише здивовано кліпала очима, не знаючи, що відповісти.

Я не очікувала такого! Чому він тут? Де Кайден?

- Шукала Кайдена.

- Якого чорта ти його шукала?!

Райлі знову зробив крок до мене, а я навпаки відступила. До стіни залишився метр. Його очі блищали злістю, вилиці напружились, а губи перетворилися в одну тоненьку лінію.

- Впевнена, що ти вже сам знаєш чому. Тому саме тут ти, а не Кайден, — гордо сказала я, але так і не насмілилася подивитися йому в очі.

Йому явно не сподобалася моя відповідь. В один момент він тяжко вдихнув повітря, опустивши голову й нервово розреготавшись. Я відчула себе так незручно, що захотілося зразу крізь землю провалитися. Райлі раптово підняв погляд на мене. Підійшов, різко схопивши мене за горло, і міцно притиснув до стіни.

- Ти довго збиралася мовчати?! Довго збиралася приховувати, хто ти є насправді?!

- Що ти верзеш?!

Його пильний погляд зупинився на моїх очах. Потім опустився нижче, на ніс та губи. Я старалася відштовхнути його, але цим зробила тільки гірше. Райлі притиснув мене ще сильніше. Я мало не задихалась.

- Ненавиджу таких, як ти! Лицемірних людей, які просто «милять» очі іншим.

- Відпусти мене! – прошипіла я, стискаючи його долоні на моїй шиї.

- І як давно ти стала наркоманкою, Меган? – запитав спокійніше він.

- Наркоманкою?!

Після цього хлопець відпустив мене, і я впала на коліна, закашлявшись набираючи нове повітря у легені. Ноги почали труситися від страху, але знайшла сили піднятися.

- Я чекаю відповіді.

- Я не наркоманка, Райлі! – викрикнула йому, а він лише насміхався з мене.

- То якого біса тобі потрібна доза?!

Хлопець також не думав знижувати свій тон.

- Я… Я…

Намагалася придумати щось нормальне, поки Райлі дивився на мене, вимагаючи відповіді. Але я не знаю, що тут сказати…

- А якого біса ти взагалі про це знаєш?!

- Знову на питання відповідаєш питанням? – він звів бровою і склав руки на грудях. – Тобі не пощастило, бо телефон Кайдена у той момент, коли ти написала повідомлення, був у мене.

Твою ж…

- О’кей, я зрозумів.

Його рука потягнулася до кишені, діставши той самий пакетик по який я прийшла, і кинув на землю.

- Якщо тобі потрібно лише це, то забирай, і більше ніколи не потрапляй мені на очі, — промовив він і обернувся, рушивши до виходу.

- Райлі! – вигукнула зразу йому я, і він нехотячи зупинився. – Не шантажуй мене, будь ласка. Мені й так важко…

Він обернувся і знову подивився на мене трохи м'якше, ніж раніше, але не промовив ні слова. Тому я продовжила:

- Я не хотіла… Я справді не хотіла опускатися до такого рівня. Але це єдине, у чому я бачу свій порятунок зараз.

Я знову повільно опустилася на землю й обійняла свої коліна, шморгаючи носом від сліз, які ось-ось знову покотяться по моїй щоці. Райлі спершу мовчки спостерігав, але коли я заплакала, підійшов і сів біля мене.

- Але ти ж розумієш, що це не вихід...

Його тихий хриплий голос пролунав немов грім серед ясного неба.

- Знаю! Але нічого не можу з цим вдіяти. Я з кожним разом усе глибше і глибше падаю у прірву, але ще ніяк не можу долетіти до дна…

- А ти цього хочеш? – серйозно запитав він, поглянувши на мене.

Я також повернулась, витерши сльози, сказала:

- Не знаю. Мені не хочеться жити так, як я живу зараз, але й вмирати страшно...

- Ти занадто песимістична, — сказав він і знову обернувся, похитавши головою, ніби відволікаючись від якихось думок. – Чому ти звернулася за допомогою саме до Кайдена? Чому не до когось іншого?

- Я тоді сама не розуміла, що роблю, — знизила плечима й подивилася прямо, у пустоту.

- Ох, до чого ж ти себе довела…

Він сказав це риторично, собі під ніс, а потім додав трішки голосніше:

- Я ще біля бару помітив, що з тобою щось не так. Але навіть подумати не міг, що це виявиться правдою, адже я гадав, що ти…

І запнувся. Знову глянула на нього, тільки тепер я чекала відповіді:

- Що я?

- Нічого, — відповів коротко хлопець, зовсім збивши мене з пантелику.

Райлі зразу піднявся, і стряхнувши бруд, сказав:

- Нам, усе одно, не варто бачитися надалі. І не тільки тобі зі мною, а й з моєю компанією. Ми погано на тебе впливаємо.

- Що? Ти серйозно?

- Цілком, — відповів холодно він. – Адже ти можеш опинитися у тій дірі, у якій опинилася і Дженні.