8

Ще пів години ми сиділи на диванчику у вбиральні й чекали на те, щоби по нас приїхав Райлі. Лілі тим часом двічі знудило, а мене до того всього почало морозити.

Ну чому я не взяла її із собою?

Приблизно десять разів я пробувала переконати Лілі у тому, що візьму таксі й доїду спокійно додому сама, та вона щоразу просила мене залишитись із нею. Ще через декілька хвилин очікування хлопець нарешті подзвонив і попросив вийти. Ми з подругою ледь-ледь вийшли крізь натовп людей і скоро опинилися на вулиці. Райлі стояв, спершись об машину, і його емоції на обличчі виражали таку велику злість…

Ой, що буде зараз…

Лілі пройшлася ще декілька метрів сама, але її підвів каблук. Вона впала прямо у руки Райлі та розреготалася.

- Трясця! Ліліан, що за фігня? Як ви опинились у цій дірі?

Хлопець глянув і на мене, натякаючи на те, щоби хоч хтось із нас пояснив цю всю ситуацію.

- Ми святкували закінчення першого семестру! – вигукнула радісно подруга і зразу прикрила рот рукою.

Ще не вистачало, щоби її ще раз знудило.

- Чорт із тобою, — відповів розлючено той і, піднявши на руки сестру, посадив її на заднє сидіння машини.

Потім повернувся до мене й уважно пройшовся по мені поглядом. Я почала труситися ще більше.

- Я думав, що тебе зараз нереально кудись «витягнути». Особливо у такі місця, як це.

Райлі звернувся до мене, махнувши рукою на вивіску бару. Знизивши плечима, тихо відповіла:

- Твоїй сестрі важко відмовити.

- Так, у цьому ми схожі, — усміхнувся він і підморгнув мені.

Самозакоханий ідіот.

Я закотила очі та гордо відповіла:

- Не будь таким самовпевненим, Райлі. Тобі я б могла відмовити.

Знову вкусила себе за язик. Мені протипоказано пити! Я стаю занадто балакучою. Райлі звів бровою й закусив губу, оцінюючи мою репліку.

- Не будь такою самовпевненою, Мегс, — він повторив мої слова й зухвало посміхнувся.

Моє тіло помітно затремтіло, і я ще більше укуталась у светр. Як на зло, Райлі це помітив.

- Ти тремтиш, — констатував факт він, а я розгублено глянула на нього.

- Мені просто холодно.

Так, мені просто холодно у 82 градусів за Фаренгейтом*. Угу, дуже правдоподібно.

Як я й гадала, Райлі скривився, зовсім не повіривши в мої слова, й обернувся, покрокувавши до машини:

- Ти йдеш? - кинув байдуже він мені.

Ноги самі повели мене до автівки. Я сіла спереду, пристебнула пас безпеки і вткнулася в телефон. Мама й тато знову дзвонили. Навіть не знаю, як поясню їм усю цю ситуацію. Райлі також пристебнувся, поправив дзеркало, заодно подивившись у нього на Лілі, яка лежала ззаду. Я теж обернулася, щоби глянути на неї й побачила, як вона спить.

Дякую, Лілі. Ти вибрала найвдаліший час для сну.

Хлопець лише втомлено закотив очі й завів двигун, від чого машина швидко помчалася вперед. Цілу дорогу мене трусило, немов ненормальну. До всіх симптомів, додалася ще й задишка.

Я ж обіцяла собі, що буду вже без них… Але як тут втриматися при такому стані?

- Твої батьки знають, що ти тут? – раптово запитав Райлі.

Від неочікуваності я аж підстрибнула. Виявляється, що це питання адресовано мені, адже Лілі вже ледь не сопить на сидінні позаду.

- Вони знають, що я не вдома, але вони не знають, де саме я знаходжусь.

- Як цікаво… Крихітці Мегс захотілося проблем?

Я вдихнула на повні легені, щоби заспокоїтись, але навіть це не допомогло.

- Це не твоє діло. І взагалі, припини мене так називати. Я тобі не крихітка!

Останнє речення виявилося достатньо голосним, від чого Лілі щось тихо заговорила та обернулася на інший бік. Райлі перевів погляд із дороги на мене і здивовано запитав:

- Чому ти така нервова? Розслабся.

- Та йди ти… - огризнулась я й обернулася до вікна.

Хоча, він правий. Я дійсно стала більш нервовою, ніж раніше. Я не мусила казати йому це, бо не повинна викликати підозри. А зараз, він уже над чимось замислився…

Ми під’їхали до мого будинку. У вікні світиться світло, і це означає, що батьки не сплять.

- Підеш сама? – запитав хлопець, обертаючись до мене.

- Так, — промовила я і вже збиралася вийти, але зупинилася, знову повернувшись до нього. — Подбай про Лілі, будь ласка, щоби я не переживала за неї.

- Звісно, — сказав Райлі та неочікувано взяв мене за зап’ястя й поглянув на мою руку, яка трусилася, немов мене нещодавно током ударило. — Знову замерзла?

Я відкрила рот, щоби щось відповісти, але нічого адекватного для відмазки не приходило на розум.

- Що це за погляд? Ти приховуєш щось від мене, Меган?