7

- Я більше не отримуватиму стипендію? Через одну четвірку? – запитала я, зриваючись із місця.

- Студенти, які були на стипендії, як і ти, здали все на п’ять, — сумно відповів він, але зберігав професійність, — Меган, присядь, будь ласка.

Професор кивнув на крісло, а я знову присіла на крісло.

Що тепер робити?

- Ти можеш повернути собі стипендію в осінньому семестрі, якщо вдало складеш весняний семестр.

- Ви мене, якщо чесно, ніяк не заспокоїли. А якщо перездати?

- Це неможливо, — промовив викладач, і я заткнулась.

Це кінець.

- То… Я можу йти? – я ледь стримувала сльози.

Не можу більше тут сидіти.

- А, так. Просто хотів попередити про цей випадок.

Я встала й хотіла вже піти, щоби виплакатися десь на вулиці за кутом корпусу, але професор Моррісон додав:

- Меган, я знаю, що ти зі всім впораєшся.

- Я сподіваюсь на це, — прошепотіла я й вирвалась з кабінету.

Відчинила двері й мало не збила Лілі з дороги. Вона крикнула мені, і я зупинилася, не повертаючись до неї обличчям, тому вона сама підбігла до мене.

- Що таке? – у паніці Лілі потрусила мене за плечі, чекаючи відповіді.

- Я втратила стипендію.

Прикусила губу й знову відвернулася, щоби ніхто не побачив моєї слабкості. Очі подруги стали як п’ять центів. Вона прикрила рот рукою й задумалася про щось.

- Ти погано написала екзамени?

- У мене одна четвірка…

- Лілі! Ти йдеш? Професор Моррісон і ми чекаємо! – крикнула наша одногрупниця нам услід.

Точно, вона ж наступна у списку.

- Йди, Лілі, тебе чекають, — промовила я, а подруга перебила мене:

- Почекай мене надворі, о’кей?

Я закивала головою, попрощалася з однокурсниками, не відповідаючи їм на питання «що трапилось?», і пішла по коридору, щоби вийти на вулицю. Відчула, як на мене знову напав приступ паніки. Стало так важко дихати. Спробувала вгамувати страх і почала вдихати повітря на повні груди через біль. Ніби допомагає… Ще підійшла до крамниці біля універу та взяла собі води. Випивши ковток, побачила, як Лілі шукає мене очима біля входу. Я помахала їй рукою. Вона, помітивши мене, через момент підбігла.

- Полегшало?

- Так… - відповіла видихнувши я, — У тебе що там?

- Одна трійка, дві п’ятірки, решта оцінок усі четвірки.

Я кивнула й жестом махнула їй головою, щоби вона пішла за мною. Ми пройшли пару метрів і не говорили одне одному ні слова. Я міцно тримала пляшку води в руках, а Лілі думала про щось своє. Потім, вона різко захитала головою і викрикнула:

- Та що це за фігня?! Ми закрили першу сесію, а йдемо такі, ніби нас залишили на повторний курс!

- Для мене втрата стипендії, це так, як залишитися на "повторку", — промимрила, зробивши ковток води.

- Ну й пішли вони всі! Меган, старайся шукати позитив у всьому. Ти найталановитіша людина зі всіх, що я знаю. Ти не заслуговуєш на цю четвірку, але сталося, як сталося. Я знаю, що ти повернеш стипендію в іншому семестрі, але зараз — пропоную піти й відсвяткувати цю подію.

- Ти знущаєшся з мене? Мені немає, що святкувати.

- Повір мені, що є, — подруга взяла мене за рукав і потягнула в іншу сторону, — Ми трішки посидимо, поговоримо…

- Куди ти мене ведеш? – огризнулась я.

- Зараз повернемо до мене додому, а потім виберемось кудись.

- Лілі, мені потрібно додому, сьогодні передріздвяний вечір!

- Ти сама казала, що батьки не будуть цього року святкувати Різдво без… Дженні.

Чорт, і справді, казала, коли говорила вчора з нею.

- Так, точно… - прошепотіла я.

Лілі побачила, що я знову «розклеїлась», і зразу сказала:

- Ми цього року також усі святкуємо порізно. Тато на роботі, мама зі своїм новим прихильником полетіла на Балі, а Райлі… Лише бог знає, де він.

Я зразу запнулась. Лілі теж не «солодко», адже вона теж залишилася у цей святковий день сама. Знизивши плечима, я прийняла рішення. Я знаю, що воно мені «боком вилізе», але так буде краще, аніж сидіти вдома у своїй кімнаті та дивитись у стелю, піддаючись поганим думкам.

- О’кей, ідемо.

- Єс! Я знала, що ти зробиш правильний вибір! – радісно поплескала в долоні та потягла мене за руку до її дому.

Дорога не буде довгою, адже Лілі живе неподалік від університету. Досі пам’ятаю, як ми тоді їхали з бібліотеки троє: я, подруга і Райлі. От тоді, я вперше побачила її будинок.

Дійшли ми буквально за декілька хвилин. Будинок Лілі виглядає дуже непогано. Є у ньому і старовинні нотки, і новітні. У цілому, його інтер'єр дуже круто виглядає.