4

Стою навпроти авдиторії й нервово попиваю свій зелений чай. Лілі стоїть біля мене в надії щось довчити перед екзаменом. Шлунок болісно скручується від того, що я нормально не їла вже тиждень. Від нервів неприємно крутиться світ у голові. Уже дочекатися не можу кінця екзаменів.

Я намагалася хоч трохи сконцентруватися на завданнях, та все було марно. У голову не приходили жодні розумні думки. Наш лектор, професор Норвел, пильно дивиться за нами, щоби ніхто не посмів списати з коспектів. Деколи його погляд доходив і до мене. Він тяжко вдихав, коли бачив моє сумне обличчя. Як же противно розуміти те, що ти у всіх викликаєш жалість. Я обвела останню літеру в тесті і нарешті здала роботу. Професор знову оглянув мене і пошепки промовив:

- Ти все перевірила, перш ніж здати?

Невпевнено покивала головою:

- Думаю, так.

- Я сподіваюсь на тебе, Меган. Ти хороша учениця, – сказав він і тепло усміхнувся.

Я теж видавила із себе яку-небудь посмішку й сіла назад за парту. Лілі, яка здала роботу після мене сіла біля мене.

- Ще два екзамена, і ми вільні, – промовила подруга, втомлено потираючи скроні.

- Пошвидше би…

Ми вийшли з авдиторії й сіли в нашій улюбленій кав’ярні біля корпусу університету. Я нервово перебирала серветки, а Лілі достала помаду, щоби підправити контур червоної помади.

- Ти сама не своя, Мег, – сказала різко вона, від чого я аж підстрибнула.

Від цих «чудо-таблеточок» я стала ще більш нервовою.

- Я в суботу говорила з Тревором, – промовила я, а подруга завмерла на місці, тримаючи кісточку від помади в руках.

- Нічого собі. Він подзвонив тобі?

- Він прилетів до мене.

Вона закрутила помаду, здивовано дивлячись на мене, і відклала її вбік.

- Серйозно? Тревор повернувся заради тебе?

Я опустила погляд і сумно відповіла.

- Ні, він на день прилетів, щоби побачити мене.

- Але вже дурень! Він ж зробив ще гірше, – Лілі по-акторськи вдарила себе по лобі. – І про що ви говорили?

- Нічого цікавого… Він приїжджав «підтримати» мене. Лілі, я не знаю, що робити. Тревор просить другого шансу, але як я можу дати йому його, коли він так далеко від мене й коли мені потрібна допомога й підтримка? – викрикнула я, розставляючи руки.

Подруга, мабуть, уперше мовчала й не знала, що сказати. Вона закусила губу і з сумом дивилася на мене.

- Мені так шкода, подруго… Значить, він не гідний тебе.

- А хто тоді гідний? – сказала, як «відрізала», і, схопивши свою сумку, вийшла з кав’ярні, так і не дочекавшись замовлення.

Так минуло ще три дні. Нічого не змінювалось, крім того, що мої батьки повернулися до роботи в Лос-Анджелесі, і тепер до вечора я спокійно сиділа сама вдома. Вночі, після чергової таблетки, я нормально засинала і забувала про всі погані моменти. Моментами навіть сміялася сама до себе від різкого приливу енергії. Ніби це круто, але я зрозуміла, що тепер взагалі не можу заснути без неї. У мене почалась справжня «ломка». Одразу тіло починає трусити. Навіть зараз я ходжу по кімнаті й намагаюся не брати більше до рота цю штуку, але, чорт візьми, ніяк не втримаюся. І після кожного прийому починаю плакати від власної слабкості.

Невже це кінець для мого спокійного життя?

Наступного ранку я трясучими руками дописала передостанній екзамен і здала бланк. Якщо казати про цей екзамен, то в ньому я впевнена на всі сто відсотків, тому що готувалась. Нарешті зрозуміла, що для мене важливо не втратити стипендію. Тільки боюсь за те, щоби не було надто пізно...

Зібрала свої речі й швидко поїхала додому. Взагалі сьогодні дуже погано себе почуваю. Лілі також поїхала зі мною. Запросила її до себе, щоб не бути цілий день сама, а то вже з розуму сходжу. Зайшла в кімнату і зразу втомлено звалилася на ліжко.

- Здавалось, що зовсім недавно сиділа тут із тобою, де ми пліткували і сміялися над усім на світі, – замислено сказала подруга, прилігши біля мене.

- Я дуже сумую за тими часами, – прошепотіла я.

- Я теж.

Тим часом мій шлунок різко струтило. Щось мені не добре… Зірвалась і побігла в туалет, щоб очистити його. Чорт, такого ще зі мною не було.

- Хей, ти в порядку? – запитала Лілі, стукаючи у двері.

Бідолашна. Як вона ще витримує мене з моїми стражданнями?

- Так, уже все добре.

Швидко сполоснула рот і знову прилягла на ліжко.

- Сподіваюся, що це від нервів. Правда?

Подруга зі страхом дивилася на мене, а я лише знизила плечима.

- Не знаю. Вперше таке.

- Подбай про своє здоров’я, Мег. А то вже зовсім змарніла…

- Не переживай. Усе буде гаразд, Лілі. Потрібно лише почекати, – перебила сумно її я, згадуючи слова Тревора про час. – Ти голодна? Може, хочеш перекусити щось?

- Ні, дякую, я не голодна. Почнімо готуватися до завтрашнього екзамену. Цікаво, який ідіот вирішив поставити нам екзамени на кожен день?