2

- Ну що там? – запитала Лілі, підбігши до мене.

- У мене чотири, — розгублено знизила плечима я й пішла далі коридором.

Дівчина покрокувала за мною.

- Тобто? Ти ж на стипендії…

- Лілі, це не важливо зараз. Пробач, але мені потрібно побути самій.

Я вирвалась із її хватки й пішла по довгому коридору одна, обійнявши себе за плечі. Таке зараз дивне відчуття… Ніби й переживаю за навчання, за стипендію, а в іншому випадку – ні, мені плювати, тому що в мене зараз є інші, більш важливі проблеми.

Вийшла з автобуса, швидко переставляючи своїми тремтячими ногами. Зараз мене вдома чекає скандал і я зовсім не маю сил виправдовуватися перед батьками. Але іншого виходу немає...

Засунула ключ у замок і тихенько повернула його. Так боюсь… Зачинила за собою двері й навіть не встигла обернутися, як:

- Меган Гардінг! Що це за втечі з дому? Ти що, знущаєшся з мене? – прокричала мама позаду мене.

Я повільно обернулась і відповіла:

- Мам, я була на екзамені…

- Ти ж казала, що їх тобі перенесли.

- Так, але я не можу так більше. Я не можу переносити горе так… Наодинці. Не можу…

- Я теж не можу так, Меган, але я не хочу втратити й тебе. Хто зна, що справді сталося з моєю дівчинкою...

- Мам, якщо ти будеш так зачиняти мене під замком, то саме так втратиш мене! – закричала я в пориві злості та одразу рвонула повз неї до своєї кімнати.

Я чула, як вона заридала після цього, але вже нічим не зможу їй допомогти. Зачинивши двері, я впала на ліжко й заплакала від безвихідності у подушку. Знаю, що зробила неправильно, адже мамі погано, але я також не залізна! У мене горе, я втратила рідну сестру! А коли стараюсь відволіктися хоч якось від цього й жити далі, батьки весь час нагадують про це. Як довго я зможу протриматися так? Не знаю… Я просто хочу спокою. Хочу спокою та свободи…

У двері кімнати злегка постукали, а я навіть оком не моргнула.

- Мег, будь ласка, відчини двері, — сказала мама, а я ще більше заплакала.

- Залиш мене, будь ласка. Хоча б на пару годин.

- Не закривайся хоч ти від мене, донечко. Ти ж у мене єдина.

Я стиснула губи й витерла сльози. Піднялась і наважилася відчинити двері. Мама лагідно глянула на мене й навіть спробувала усміхнутись. Я скучила за цією материнською посмішкою. Через момент міцно обійняла її та поцілувала в скроню, заспокоюючи:

- Пробач мені, мам. Ми впораємось, обіцяю.

Я мушу показати себе сильною для неї та для тата. Мушу.

Після вечері я сиділа на підвіконні й пила м’ятний чай, щоби хоч трохи заспокоїти свої нерви. Ні чорта не допомагає! Згадала, що в сумці сховане те, що мусить допомогти мені. Зіскочила з підвіконня й підбігла до сумки, шукаючи пакетик на дні. Знайшовши, уважно розглянула кожну таблетку і відкинула їх на стіл.

Ні, ні, ні, Меган, що ж ти робиш?

Я потирала свої холодні, мов лід, долоні й ходила від одного кута кімнати, до іншого.

Хіба це того варте?

Потерла свої скроні, щоби скласти всі плюси й мінуси.

Але це ж єдина надія.

Глибоко вдихнула й заплющила очі, ще раз подумавши над цим.

Але ж можна знайти якісь інший вихід…

Розплющила очі й знову поглянула на пакетик.

Або ні?

В один момент я схопила цей пакетик знову і вже ковтнула одну таблетку. Я навіть не зрозуміла, як це сталося! Коли до мене це дійшло, я вся почала труситися від паніки.

Що я наробила?

Я не втрималася на ногах і впала на підлогу, схопившись за дерев’яні ніжки ліжка. Ледве стримала себе, щоби не запищати від страху.

Що я наробила…

Я зламалася. Не змогла витримати це самотужки. І що тепер буде далі, сам бог зна. Стиснула ніжку так, що відчула, як пульсує кров у венах на руках і, заплющивши очі, заплакала. Невже це кінець для мене?..

***

- Меган… Меган! – почулося мені і я повільно розплющила очі.

Спершу взагалі незрозуміла, що коїться. Від яскравого світла в кімнаті очі почали боліти й сльозитися. Я спробувала прокліпати їх, але навіть це не допомогло. У нозі занило й я підвелася. Чорт, що трапилося і чому я взагалі спала на підлозі?

У двері знову постукали, і я піднялася, від чого по голові ніби молотком вдарили. Я зашипіла і хрипло промовила:

- Так?

У кімнату зайшла мама:

- Добрий ранок… Мег, що це з тобою? – вона шоковано застила біля дверей, а я зробила ще одну спробу піднятись.

З великими зусиллями мені це вдалось, і я сіла на ліжко.

- Добрий. Я в нормі, просто робила ранкову зарядку, — знизила плечима я.