ᕙ ⁠Розділ 19 ᕗ

Вечір іншого дня. Денис Олександрович запросив Рому до бару, щоб трохи розслабитися після важкого дня. Вони сиділи удвох, пили віскі і обговорювали справи.

— Тато, а ти впевнений, що поки ми тут, Аліса тобі не зраджує? — запитав Рома, тримаючи келих.

— Хай як хоче! — спокійно відповів батько. — Головне, щоб коли мені буде потрібно, вона була поряд і виконувала мої забаганки.

— Якщо так, може, і одружуватися не обов’язково?

— Я вирішив одружитися, бо серед усіх вона остання бачила твою маму живою, — промовив Денис Олександрович впевнено.

— Тобто я маю рацію, і Аліса могла бути причетна до її смерті? — не стримався Рома.

— Може й так, — кивнув батько. — Саме тому я мушу все з’ясувати.

— Можна я якось допоможу?

— Поки ні, а то ще налякаємо, — сказав Денис Олександрович і допив свій келих одним ковтком.

Раптом до них підійшов чоловік середніх років.

— Денисе, ти теж тут! — вигукнув Давид, потиснувши руку спершу батькові, а потім Ромі. — Мені терміново потрібно з тобою поговорити!

— Говори, — коротко відповів Денис Олександрович.

— Не тут — справа конфіденційна.

— Добре, ходімо, — з усмішкою промовив батько і допив віскі.

— Рома, ти тут не сумуй! Я, мабуть, одразу піду в номер, — звернувся він до сина.

— Добре, тато.

Як тільки Давид пішов, до Роми підійшла Соня. Адже саме вона попросила батька допомогти їй. На ній була відверта сукня, а макіяж підкреслював риси, які, на її думку, могли зацікавити хлопця. Вона дізналася, що Рома з батьком відвідають бар, і терпляче чекала моменту, коли він залишиться наодинці.

— Привіт! — мило посміхнулася вона.

— Привіт, — байдуже відповів Рома, не особливо звертаючи увагу.

— Може, ми якось розважимося? Або я тебе розважу і ти забудеш усі свої душевні рани, — кокетливо запропонувала Соня.

— Ти напевно не зрозуміла, — різко відповів Рома, — у мене є дівчина, і я не заводжу стосунки на стороні.

Він різко піднявся й рушив до виходу, не залишаючи шансів на подальші спроби.

Соня залишилася стояти, не втрачаючи самої себе. У голові вже складалася нова стратегія:
«Козел, але нічого… Мені вдалося дізнатися дещо про твою Поліночку, зв’язатися з її колишнім. А зараз, коли гроші вирішують практично все… я зроблю все, щоб ти був лише мій.»

***

Поліна з нетерпінням чекала зустрічі з подругою, але трохи здивувалася, коли Оля прийшла не сама, а з молодим чоловіком.

— Полю, привіт! Познайомся це Антон, той самий друг Роми, ми тепер зустрічаємося, — вигукнула Оля, підходячи разом зі своїм хлопцем.

— Рада знайомству Антоне. Я Поліна, дівчина Роми і подруга дитинства Олі.

— Приємно познайомитись, — усміхнувся Антон. — Поліно, ти колись була в боулінгу? — запитав хлопець, уважно дивлячись на неї.

— Ні, ніколи.

— Тоді приєднуйся до нас, ми саме збираємося пограти, — весело запропонувала Оля.

— Лише ненадовго, бо сьогодні в мене нічна зміна, — попередила Поліна, поглянувши на годинник.

Коли вони прийшли до боулінгу, спершу Антон показав невеликий майстер-клас — його куля з першого разу збила всі кеглі. Потім прийшла черга Олі, і вона зуміла збити чотири кеглі.

Поліна взяла кулю, трохи нервуючи — раніше вона ніколи не грала. Серце трохи калатало, а руки легенько тремтіли від хвилювання.

Антон став поруч і спокійно пояснив:

— Не хвилюйся. Просто тримай кулю обома руками, зроби повільний крок і рівно кинь вперед. Головне — не напружуватися.

Дівчина глибоко вдихнула, повторила рухи, які бачила, і кинула кулю. Вона збила три кеглі. Її очі засяяли від радості.

— Ого, це було круто! — вигукнула русявка, підстрибнувши від хвилювання.

Гра тривала, і Поліна ставала все впевненішою. Вони сміялися, жартували, підбадьорювали один одного, а вечір наповнювався легкою дружньою атмосферою.

— Давай, Полю, ще один раунд! — закликала Оля.

Поліна усміхнулася: вона вже зовсім забула про втому і нічну зміну, відчуваючи, що цей вечір стане одним із приємних спогадів, які залишаться надовго.