Дозволь мені пізнати тебе

29

- Великий зелений чай, будь ласка, — попросила я дівчину за прилавком і глянула на Лілі біля мене, — а ти що будеш?

Подруга знизила плечима і розгублено відповіла:

- Я навіть не знаю, що обрати. Мабуть, візьму те саме, що і ти.

- Тут, до речі, смачний зелений чай, ти не пошкодуєш, — посміхнулась я і взяла кружку із напоєм.

Ми, нарешті, написали останній залік. Я здала все на п’ять, але щось не дуже цьому радію. На душі все так же паршиво. Присіла за найближчий вільний столик біля вікна, щоб споглядати, як паде дощ. Ця погода описує весь мій настрій.

- Схоже, що у ЛА розпочався сезон дощів, — промовила сумно Лілі, сідаючи навпроти мене.

- Угу…

- Ти щось цілий день сама не своя. У тебе все гаразд?

Ні, у мене не все гаразд. Я поцілувала твого брата при тому, що у мене є хлопець. Це ж шикарно!

- Я не виспалась сьогодні, — відповіла правду я, та приховала найголовніше, — Навіть прийшлось замазувати свої синяки під очима.

- Хіба в такому молодому віці вже можна страждати безсонням? – засміялася вона, зробивши ковток чаю.

- Повір мені, в такому віці можливо все.

- Меган, я серйозно. Якщо щось сталося, ти можеш мені довіряти.

Я усміхнувшись кивнула Лілі й спробувала чай на смак. Ммм, такий смачний і ароматний. Хоч це заспокоїть мене.

- Знаю, Лілі. Ти ж моя найкраща подруга.

- Саме так, — підморгнула вона мені й піднесла до моєї кружки свою, легенько стукнувши.

Всю свою дорогу я думала про те, що мені робити далі. Мені треба остаточно змінити свої думки в потрібне місце. Я наробила багато помилок за цей період і мені потрібно виправитись. Тільки як?!

На наступний день, я прекрасно виспалась і провела в ліжку пів дня. Як тільки заставила себе встати, зайнялася ділом. Швиденько пропилососила і перемила усю посуду. Трохи відпочивши, взяла швабру і як тільки почала — почула стук у двері. Боже, мій дім — прохідний двір якісь.

Пройшла до дверей і зразу відчинила їх.

- Привіт, господинька, — сміючись сказала Дженні, побачивши мій вигляд.

Ну аякже, виглядаю я як справжня прибиральниця: гумові рукавички, пов’язка на голові, щоб волосся не лізло в очі й халат. Вигляд один на мільйон.

- Дженні, ти ж маєш ключі… - втомлено протерла скроні я, а сестра увірвалась у квартиру.

- Понервувати тебе веселіше, — посміхнулася вона і як тільки зайшла всередину, обернулася, щоб подивитись на мене.

Якась вона занадто щаслива. Забула, коли останній раз бачила її такою.

- Вгадай, що сталось, — запитала загадково вона, а я здивовано звела брови.

- Виграла десять доларів в лотереї?

Дженні закотила очі й негативно помахала головою.

- Ні, дурепо! Хто навчив тебе так тупо жартувати? – скривилась сестра.

- Дженні, або ти розказуєш або я йду прибирати…

- Я виходжу заміж! – викрикнула пискляво-радісним голосом вона і простягнула мені руку, на якій блистіло золоте колечко.

Швидко покліпала очима, щоб зрозуміти чи мені не привиджується це, але ж ні! Взяла її руку, щоб розгледіти каблучку ближче. Нічого собі камінець… Кайл не поскупився на нього.

- Ну хоч би привітала, — сумно відповіла сестра і до мене нарешті дійшло, що сестра очікує на мої слова.

- Кайл зробив тобі пропозицію? О Боже, Дженні, я така рада за тебе! – сказала радісно я й обійняла сестру, — Але це так все швидко… Ти впевнена в цьому рішенні?

- Чому б ні, Мег? Кайл крутий хлопець і він кохає мене. Я теж уже давно не відчувала таких почуттів. Чого тягнути?

- Це дуже неочікувано… Батьки будуть шоковані.

- О ні, їм не варто казати це, до того моменту, поки вони не приїдуть. Та й взагалі, я вже доросла дівчинка, — знизила плечима сестра і радісно підстрибнула, — Це взагалі було так романтично… Але я бачу ти занадто зайнята, щоб це все слухати.

Я одним оком глянула на швабру і кивнула.

- Ну то зробімо так: завтра ми їдемо на твою виставу із Кайлом, а потім можна відсвяткувати цю подію смачною вечерею. Як тобі ідея?

- Звучить круто, — погодилась я.

- Ну ось і чудово. Тревора також візьмемо. Ви вже також майже сім’я. Потрібно зближуватись з нами, — відповіла задоволено вона, а в мене аж серце закололо.

- Так, я обов’язково запрошу Тревора, — вимовила насилу я.

- Тоді, до завтра?

- До завтра, Дженні, — відповіла я й знову обійняла її. Сестра погладила мене по голові й посміхнувшись, пішла.

Чого тягнути?

Ці слова відбилися мені ехом у голові. Я кинула швабру вбік і взяла телефон, шукаючи діалог з Тревором в інстаграмі й написала йому:

@mharding: Не хочеш приїхати сьогодні вечором до мене?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше