21

Мабуть, пройшло вже двадцять хвилин, як я досі сиджу на мокрому асфальті й не знаю куди йти. Лілі так і не відписала, а Тревор ще не приїхав. Ніхто мене не шукає, отже нікому я не потрібна. Супер, просто супер.

Я піднялася і пройшла прямо декілька метрів по мокрій дорозі. У кінці дороги помітила невеличке світло від фар. Невже Тревор? Я почекала, поки та машина не під'їде до мене. Ну нарешті…

- Мег, це ти? – прокричав хлопець, опустивши переднє вікно.

- Приїхав… - прошепотіла я собі під ніс і усміхнулась.

- Сідай швидко.

Я відчинила двері та сіла в теплий салон машини. Подивилась із вдячністю на Тревора, який сидів і розглядав мене.

- Чорт, Мег, не лякай мене. Ти плакала?

Він сто відсотків помітив мої запухлі червоні очі від сліз. Зрозумівши те, якою слабкою він мене зараз бачить захотілось знову заплакати.

- Це не важливо, Тревор… Просто я зрозуміла, що мені потрібно триматися від цих людей якнайдалі.

- Ти зараз натякнула на ще одне моє питання. Ти йшла на вечірку Кайдена Скотта?

Я соромно опустила голову. Хлопець і сам все зрозумів після цього. Він відвернувся від мене, дивлячись на його будинок.

- Пробач… Пробач, що збрехала. Мене потягла Лілі. Я повинна була тобі розповісти це все раніше.

- Та ти не повинна відчитуватись переді мною, Мег. Мене цікавить те, хто тебе образив, що ти плакала? – сказав сумно він, погладжуючи мою щоку.

- Мене ніхто не ображав. Просто… - промимрила я, підбираючи вдалі слова, — Я розчарувалася в одній людині. Від того й прикро.

Тревор не розгубився і зразу обійняв мене. Зараз ніякі слова не допоможуть так, як допомагають обійми. Я вдихнула на повну легкий запах одеколону Тревора, щоб перекрити ним запах Райлі. Хоча б трішки...

- Від тебе дуже сильно пахне сигаретами. Ти куриш? – запитав прямо він, трохи відсторонившись.

Я  негативно помотала головою.

- Ні. Я стояла поруч біля тих хто курив.

- А, тоді окей. Я вірю тобі, Мег. Будь ласка, ніколи не бреши мені більше, добре? – відповів щиро він і повів машину по дорозі.

- Добре. Я обіцяю.

Через декілька хвилин ми були біля мого дому. Вперше зайду додому і там повна тиша. А я ніколи не ночувала сама у будинку. Страшно.

- Може зайдеш? – вирвалось в мене це запрошення, про яке я навіть не подумала.

Тревор здивовано поглянув на мене, звівши бровою:

- А батьки не будуть проти?

- Ем… Батьків немає, Дженні також поїхала. А мені, якщо чесно, страшно залишатися у цьому домі самій.

Хлопець розсміявся почувши це і подивився як на малу дитину.

- Боїшся, що тебе з’їсть монстр вночі?

- Хто його знає, — знизила плечима я, — Ну, будь ласка. Не дай мені стати вечерею для монстра.

- Ну тоді ходімо. Вже за північ і я дуже хочу спати.

Я радісно посміхнулась і вийшла з машини. Втомлено потягнулась, зайшовши в будинок. Сумно вдома без батьків і Дженні… Тревор зайшов за мною. Відчинила двері своєї кімнати й зайшла до ванної, щоб змити косметику і переодягнутись у піжаму. Зробивши це все, вийшла у свою кімнату і побачила, як Тревор, який розлігся на моєму ліжку, вже солодко спить. Ем... Ну не буду ж я будити його, а моє ліжко трохи більше ніж просте односпальне. Ляжу поруч. Я взяла свій плед і лягла біля Тревора, накриваючи трохи його, бо він сам не додумався витягнути ковдру і накритись нею. Спробувала закрити очі й заснути, але мозок говорив мені одне й то саме:

Але ж він навіть не твій хлопець, а ти вже спиш біля нього!

Ну і що з того? Я розплющила очі й подивилася на розслаблене обличчя Тревора. Він такий милий коли спить. Цей хлопець дуже симпатичний. Інші дівчата мріють про нього в той час, коли він хоче бути зі мною. Що тобі не подобається, Меган?

***

Прокинулась я від того, що відчула як щось стискає мене. Я повільно розплющила очі та подивилась вниз. Тревор спав як убитий, пригорнувшись до мене й обмотавши свої руки навколо моєї талії. Я спробувала перевернутися, але він ще міцніше пригорнув мене до себе і прошепотів:

- Ну ні… Ще трішки… Не тікай так швидко, Мег.

- Стоп, ти не спиш? – відповіла голосніше я, а хлопець простогнав:

- Спав, поки ти не почала крутитись.

- Безсовісний, — посміхнулась я, — Відпусти мене.

- Ні, — сказав усміхнено він і уткнувся мені в шию.

- Ні?

- Ні.

- Ну тоді я сама вирвусь, — сказала я і почала смикатись, щоб вирватись з його хватки. Та хлопець лише сміявся споглядаючи на це. Коли я почала щипати його за руку, то він прошипів від болю і різко опинився наді мною.

- Ти невгамовна. Нагадай, скільки тобі років? – посміхнувся він, розглядаючи мене зверху.

- Ох, перестань. Злізь з мене, — відповіла я, та знову почала вириватись.