15

Повіки були настільки важкими, що я ледве змогла їх розплющити. Я прокинулась від того, що почула шум за дверима. Спробувала піднялися з ліжка, але нічого у мене не вийшло. Тіло болісно занило, до горла підійшов ком, а голова розколювалась від болю. Я голосно простогнала і змогла піднятись тільки на ліктях. Вмить до мене дійшло, що я в незнайомій кімнаті. Велике двоспальне ліжко на якому лежу і навколо лише темні шпалери. Навпроти скляна перегородка, яка розділяє спальню і гардеробну у якій одна велика шафа купе і комод.

Чорт, де ж це я?

- Мені чхати на те, що ти нічого не знаєш! Перепитай всіх і знайди того, хто це зробив! – почувся чіткий чоловічий голос за дверима.

Двері різко відчинилися і я навіть не встигла прикинутись, що сплю. Райлі занепокоєно подивився на мене, зайшовши до кімнати.

- Мегс, як ти?

Я відсунулась подалі й шоковано дивилась на нього.
Мені це сниться, чи що?

- Що ти тут робиш? Що вчора сталось? І взагалі де я?

Хлопець всміхнувся і влігся біля мене на ліжко. Ще ніколи не бачила його такого «домашнього» в  чорних спортивних штанах і простій білій футболці. І від нього так класно пахне свіжим гелем для душу... Мені теж терміново потрібно в душ.

- По-перше, я живу тут. По-друге, занадто багато питань. І по-третє, ти не відповіла на моє питання, а я спитав перший.

- Тобто? Я в тебе вдома?! – закліпала своїми здивованими очима я.

О боги, що мені скажуть батьки?

Через весь свій біль і слабість, я миттю зіскочила з ліжка, притримуючи на собі ковдру, хоч і зараз одягнена в ті самі речі, що вчора. Через те, що моя голова різко закрутилась, я не втрималась на ногах і впала на підлогу. Райлі зразу підбіг до мене і підняв моє обличчя своїми великими долонями.

- Що ти робиш, дурепо?! – прокричав він, а я похитала головою.

- Не кричи ти так, голова й так розколюється… Райлі, про що ти думав, коли віз мене до себе додому? Мене батьки вб’ють! – я втомлено сперлася на ліжко.

Хлопець тихо хмикнув.

- Все буде в нормі. Я написав Дженні, що тебе не буде…

- ЩО? Ти написав Дженні?! Ти у своєму розумі? – викрикнула я і вже задумалась над тим, як виправдовуватись сестрі за такий вчинок.

- Розслабся, дурочка. Я написав їй з твого телефону. Я ж не самогубець, — сказав він, тримаючи себе під контролем.

Хлопець підвівся і підняв мене з підлоги.

- Стояти сама зможеш?

Я невпевнено кивнула головою.

- У мене все тіло ломить, голова болить і нудить. Мені не треба було так багато пити вчора… - простогнала я, тримаючись за голову.

- Тобі стало різко зле і це не може бути від випивки. Скоріше за все, ти прийняла наркотик.

Мене різко кинуло в жар. Я прийняла наркотик?

- Як це? Я не приймала ніякі наркотики, Райлі. Я не наркоманка! – закричала я, розмахуючи руками.

- Я знаю, що ти не приймала. Тобі хтось підсипав його, — цілком спокійно відповів хлопець, ніби для нього це звичне діло.

Двері знову відчинилися і до кімнати заглянула Наталі.

- О, ти вже прокинулась… І вже навіть сама стоїш! – здивовано відповіла вона. — А ще вчора не могла відійти від туалету.

Я прикрила обличчя руками від сорому. Половину вечора я не пам’ятаю і навіть не здогадуюсь про що говорить ця дівчина зараз.

- Наталі, подбай про неї. Мені потрібно збиратись в універ, — сказав їй Райлі й Наталі заховалася за дверима ванної.

- Мені теж потрібно на заняття, — сказала я, а хлопець почувши мій протест, засміявся.

- У такому стані? Не сміши мене, Мегс. Ти залишаєшся тут. Відійдеш до завтра і підеш на пари.

Райлі зайшов до гардеробної і взагалі нічого і нікого не соромлячись, почав переодягатись. Він різко зняв з себе футболку і мені відкрився повний вид на його м’язисту широку спину.

О. Мій. Бог… Мені треба вгомонити свої гормони.

Я сором’язливо відвернулася.

- Ти, взагалі-то, тут не один, - дорікнула йому я, але він навіть оком не повів.

- Це моя кімната і моя гардеробна. І я не повірю в те, що ти ніколи до мене не бачила хлопців в одних боксерах.

- Це не твоє діло! – крикнула я і тут до мене дійшло. - Стоп! Якщо це твоя кімната і в ній спала я… То де спав ти?

- Тут, — спокійно і впевнено відповів хлопець.

Я знову різко розвернулася. Чорт, чому він досі не одягнувся? А хоча, мені плювати. Зараз річ не в цьому.

- Тобто? Я, надіюсь, ти спав на підлозі?...

- Ні, я спав біля тебе, — роздратовано відповів він, глянувши на мене боковим зором, натягуючи штани.

- Що?!

- У другій спальні залишилася Наталі з Кайденом. Я що мав приєднатися до них? Я не буду спати на дивані у своєму домі.