14

Я відлетіла від Райлі метри так на два і з жахом подивилася на Тревора. Він стояв у проході, склавши руки й спостерігаючи за нами.

- Ем… Тревор… Райлі… Райлі проходив повз і я покликала його сюди, бо в мене зачепилась сережка за плаття і я не могла її поправити сама.

Я хотіла крізь землю провалитися від такої нахабної брехні. Хлопець здивовано глянув на мене, звівши брови, а Тревор дивився то на мене, то на нього. Райлі впевнено помахав головою і сказав:

- Саме так і було. Я зайшов, бо Меган просила допомоги. А я завжди підходжу саме в такі моменти, правда?

Я закусила губу, щоб не сказати щось зайве. Райлі побачивши це, прокашлявся, а Тревор промовив:

- Чи не пора тобі тепер приєднатися до своєї супутниці? Ніколь точно зачекалась тебе унизу.

Хлопці ненависно глянули одне на одного. Їхні погляди були схожі на погляди голодних вовків. Потім Райлі глянув на мене. Я опустила очі. Не могла зараз йому нічого, ні сказати, ні показати. Я досі не могла прийти до тями після танцю з ним. Тіло досі приємно тремтить.

- Так, звісно. Не можна заставляти дівчину чекати. Вірно, Тревор? – роздратовано сказав хлопець і обійшовши його, зник за дверима.

Він уже пішов, а я досі відчуваю запах його одеколону біля себе. Тревор підійшов до мене, дивлячись мені в очі так, ніби шукаючи відповіді на всі його питання.

- Щось сталося?

- Ні, ні. Все добре. Я шукав тебе в залі та не зміг знайти. Вирішив піднятись сюди, щоб перевірити все, а ти тут з Райлі… - розгублено знизив плечима він. — Я підготував цей балкон для тебе. Хотів провести тебе сюди.

- Серйозно? Тут дуже красиво, я вражена!

- Жаль, що ти дізналась про це місце сама… З Райлі, — сказав сумно він, а я обняла його за плечі.

- Тревор, мене і Райлі нічого не пов’язує. Повір мені.

- Я вірю тобі, Мег. Просто, я не хочу ділити тебе з кимось. Особливо, з ним.

- Ти ревнуєш? – незрозуміло запитала я, а Тревор усміхнувся, взявши мене за руку.

- Ні... Так. Коротше кажучи... Меган, я хочу, щоб ми…

І тут до Тревора, як на зло, дзвонить телефон. НУ ЧОМУ САМЕ В ЦЕЙ МОМЕНТ? Він розлючено подивився на екран телефону.

- Пробач, та я мушу підняти слухавку.

- Я розумію… - сумно опустила очі я.

- Алло? Так… Але я зайнятий зараз… Це не може трохи почекати?... ОК, я підійду зараз…

Хлопець роздратовано кинув трубку і подивився на мене. Я незрозуміло промовила:

- Що там?

- Я повинен долучитися до батьків зараз. Це терміново, — сказав розчаровано Тревор, очікуючи моєї реакції.

- Це на весь вечір? – шоковано запитала я, а він знизив плечима.

- Не знаю… Боже, ну чому ось так завжди? Пробач, Мег…

Я сумно опустила очі.

- І що ти пропонуєш мені робити цілий вечір самій?

- Можливо не цілий вечір… Але раджу тобі знайти Лілі й побути трохи з нею. Мег, я не знаю. Я дуже не хочу йти, але мушу…

- Я розумію... – перебила його я. — Йди, вони, мабуть, уже чекають.

- Ти не ображаєшся на мене? – спитав занепокоєно він.

- Я не знаю, що відчуваю зараз, чесно…

Тревор голосно видихнув, дослухавши мене і ще раз промовив:

- Пробач.

Я кивнула. Не могла більше нічого казати. Хлопець зрозумів мій стан і просто тихо вийшов з балкона. Я залишилась сама. Знову. Так і не отримавши бажаних слів.

Швидко спустившись у головну залу, побачила Лілі біля фуршетного столу. Підійшла ближче. Замітивши мене, вона незрозуміло подивилась на мене.

- Хей, а де Тревор?

- Зник. Цей сюжет нагадує мені "Попелюшку". Тільки я і прекрасний принц Тревор помінялись місцями, — ображено промовила я і взяла ще один келих шампанського.

- Що сталось? – стривожено запитала подруга.

Ну не знаю, чи варто казати їй про те, що я танцювала з її братом на балконі й ми мало не поцілувались. Якби не Тревор…

- Ем… Ми були вдвох нагорі. Він так гарно прикрасив балкон, він весь оздоблений гірляндами й рожевими ліхтарями… І це мало би бути так романтично, коли ми удвох стояли б і цілувались, але саме в цей прекрасний момент йому подзвонили батьки й сказали, що він їм дуже потрібен.

- Я шокована… І він просто пішов?

Я опустила очі, поставивши порожній келих на стіл і кивнула. Лілі шоковано кліпала очима і сама потягнулась за шампанським.

- Ох, навіть не знаю, що тобі сказати, подруго. Мені шкода…

- Все нормально. Я привикла, коли мене кидають заради інших, — тихо промовила я і витерла маленьку сльозу, яка покотилась по щоці. – Я відійду до вбиральні.

- Мег...

Тремтячими руками, як не будь, підняла свою сукню і зникла у довгому темному коридорі. Насправді, я сказала неправду Лілі, що хочу до вбиральні. Я хочу якнайшвидше поїхати звідси.
Я вийшла з будинку і швидко минула кам’яну доріжку, яка вела до будинку Тревора. Вийняла свій телефон, щоб подзвонити й викликати таксі.