11

Він лагідно пригорнув мене до себе за талію. Це було так… Незвично. Незвично приємно. Я відчула, що Тревор хоче поглибити поцілунок, але я різко відскочила від нього.

- Ой, пробач, Мег… Я не зміг стримати себе…

- Ем, ні, Тревор. Все чудово, просто… - розгублено говорила я, не знаючи, як правильно признатись йому. — Я просто ніколи не робила це. Розумієш?

- Ов-в-в, — протягнув цю фразу він, здивовано поглянувши на мене. — Я точно не очікував такого.

Я готова була в цей момент провалитися крізь землю від сорому. Тревор знову підійшов до мене на небезпечно-близьку відстань.

- Меган, це нормально, чесно. Це не так мало відбутися. Я думав…

- Я розумію. І я не хотіла переривати цей момент. Просто я… Я злякалась, що зроблю щось не так…

Хлопець посміхнувся і перебив мене:

- Знаю, що звучить це трохи дивно, але можу тебе навчити. Якщо хочеш, звісно…

У мене «вирвався» істеричний смішок від цієї ситуації, але я взяла себе в руки і прокашлявшись, сказала:

- Ти серйозно зараз?

Хлопець сумно опустив очі донизу. Голосно вдихнув, знову підняв свої очі, які дивилися на мене так пильно і болісно:

- Ми з тобою не так довго знайомі, Меган, — почав говорити він, а моє серце забилося частіше. — Але за цей короткий час, я почав щось відчувати до тебе.

Тук-тук-тук. Я чую стукіт серця, мабуть, у кожному органі мого тіла.

- Я думаю, що ти мені подобаєшся… Чорт, ні не так! Я щодня думаю про тебе! Щось тягне мене до тебе і я не хочу відступати назад. Хочу бути поруч…

Тревор злегка взяв мене за руку, ніби боявся, що я знову відштовхну його. Але я не хочу цього робити! Я прийняла рішення і підійшла ще ближче до нього. Так близько, що відчула його нерівне дихання на моїх губах. Невпевнено, але чітко промовила:

- Я хочу, щоб ти навчив мене цілуватися.

Його очі замиготіли і в них з'явилася маленька іскра. Хлопець злегка прикусив губу, споглядаючи на мої губи. Ох, яка між нами напруга. Я відчуваю це і впевнена, що він теж. Ніжно обійняла його шию, чим стала повністю притиснута до нього. Тревор поправив моє волосся, яке закривало щічки, за вухо. Я голосно вдихнула від страху. Він це помітив і посміхнувся.

- Хей, не переживай. Головне розслабся і повторяй за мною, — він підійняв моє підборіддя так, щоб я була з ним на одному рівні.

Я кивнула і Тревор знову поцілував мене. Так легко, що я майже цього не відчула. Я застогнала крізь поцілунок, вимагаючи більшого і він послухався. Я одразу відчула його язик, але не розгубилася і робила все так, як пояснював хлопець. Я повністю розслабилася і це стало так приємно. Боже, ну чому я раніше не цілувалася? Це ж так прекрасно! Та тому, що не було того самого. А Тревор… Він той, хто хоче бути зі мною. Я подобаюсь йому! Це ж вперше, коли я почула признання від хлопця. Ох, який чудовий вечір... Він назавжди закарбується в моїй пам'яті. Захід оранжевого сонця, шум могутнього океану і лише ми. Хіба може бути щось краще? 

- У тебе непогано виходить з першого разу, — сказав пошепки хлопець, зробивши перерву на перепочинок.

Я сором’язливо посміхнулась і опустила очі вниз. Мабуть, вся розчервонілася від незручності.

- У мене просто хороший вчитель, — промовила я і знову прилинула до нього.

Чи можна це назвати коханням? Не знаю. Але, я теж відчуваю хімію між нами. Невже з цього щось вийде?

Мій поцілунок перервав дзвінок мобільного. Я перервала наш момент з Тревором і вибачившись, підняла слухавку:

- Алло?

- Чому ти не відповідаєш на мої повідомлення в інстаграмі? Я переживала, думала, що з тобою щось сталось! – кричала в трубку мені Лілі.

Вона як завжди.

- Я ж казала, куди я йду… - тихо промовила я, втомлено прикривши очі.

- Ось тому я й переживаю!

- Лілі, я зараз зайнята. Я тебе наберу пізніше.

- Ох, добре. Але не забудь! – розлючено сказала вона і скинула.

Як же вона любить вчасно подзвонити…

- Подруга? – запитав Тревор, зручно спершись об великий камінь, який стояв збоку.

- Так. Я мала їй передзвонити, але забула… Мені, до речі, потрібно вже повертатись додому. Вже пізно і треба готуватися до занять.

- Так, я розумію. Підвезти тебе? Моя машина тут недалеко від пляжу.

- Було б чудово.

Тревор посміхнувся і простягнув мені руку, щоб спуститися вниз по скелі.

Ох, а думала, що найважче вже позаду…

Через годину ми були біля мого дому. Я сиділа в машині, наважуючись сказати щось, та Тревор заговорив першим:

- Меган… Дякую за сьогоднішній день. Він був одним із найкращих у моєму житті, — сказав так ніжно він, що я відчула метеликів у животі.

- Мій теж. І тобі дякую… За нові враження.

Ми двоє посміхнулися. Я відчепила свій пас безпеки та наважилася знову поцілувати його.