6

Дорогий щоденнику!
Зараз я сиджу в студентській їдальні й п’ю цей розчин, який ніби-то називають кавою. Ну, але не в цьому річ. Учора Дженні "виставляла" мені свої претензії. І найголовніша з них - це перестати спілкуватися з Райлі. А я не знаю, як це зробити. Річ у тому, що я постійно знаходжусь з Лілі, а вона його сестра. Це означає, що я маю перестати спілкуватись із Лілі також? Але вона ж єдина моя подруга в цьому університеті. Вона чудова людина, друг, і я точно не кину її. До речі, Лілі та Райлі сьогодні не на заняттях. За словах подруги, вони поїхали в Портленд з батьком і повернуться лише завтра. До речі, добре, що сьогодні вже п'ятниця, і завтра нарешті вихідний…

- Хей, привіт, кудрявка! – почула я біля себе знайомий голос і підняла очі.

Це ж цей хлопець, якого я збила тоді з листочками… Він направляється прямо до мене. Чорт, чому мені завжди так «везе»?

- Хоча зараз, дивлячись на тебе, не знаю чи можу тебе так називати.

Ну, звісно ж, зараз я сиджу з прямим волоссям. Я зразу згорнула свій щоденник, і відпила трохи кави, аніж щось відповісти.

- Це тебе здивує, але я ніколи не була кудрявкою. Я така лише коли промокла під дощем, — відповіла ввічливо я.

- Ну тоді мені треба знати твоє ім'я, щоб якось тебе називати, правильно? – промовив він, усміхаючись мені на всі тридцять два зуби.

- Меган Гардінг, — сказала я і простягла йому руку.

- Тревор Блейк, — відповів він мені тим самим жестом і ми потиснули одне одному руки. - Чому ти сидиш тут одна?

- Я вчила сценарій, а мені це треба зробити до кінця цієї осені, а тут тридцять сторінок лише моїх реплік.

- Чорт, жорстоко. Чому саме акторський факультет?

- Це ж моя мрія. Я хотіла сюди поступити. І, якщо чесно, мені в кайф усе це вчити, — сказала я.

І це було справді так. Я ще з дитинства хотіла бути акторкою, тому що передивилася всі фільми з Анджеліною Джолі й ну просто марила думкою, як це бути на знімальному майданчику. Ця жінка – мій кумир усього життя. І я не шкодую, що поступила саме сюди, в Лос-Анджелес. Це ж місце народження кіноіндустрії!

- Я не дуже вірю у мрії. Тому що у мене є мрія стати президентом. І я на 99% впевнений, що вона не збудеться.

- Ти ще занадто молодий, щоб стати президентом, — проговорила зразу я, усміхнувшись. – Гадаю, що це не єдина твоя мрія. Можливо, якась інша здійсниться швидше.

Тревор не зразу відповів мені. Я подивилася на нього в той момент, як він дивився на мене. Здавалося, що він так розглядав мене, ніби я була Мона Лізою в Луврі. Через декілька секунд хлопець усміхнувся і сказав мені:

- Ну тоді здійсни ти мою іншу мрію. Дай мені свій номер телефону.

Я здивовано подивилася на нього й підняла свою тонку рівну брову вверх. Він це серйозно?

- Ти ж сама сказала, що мрії повинні збуватися, — доповнив він, спостерігаючи за моєю реакцією.

Хитрий хлопець. Скористався цим моментом на повну.

- Записуй.

- О, супер, — відповів радісно він і записав той номер, який я йому продиктувала.

- Задоволений?

- Не то слово.

- Рада, що здійснила твою мрію, — байдуже сказала я і подивилася в сторону.

Зараз компанія Тревора, якщо чесно, не дуже приваблює мене. Усі мої думки забиті Райлі. Боже, тільки  один спогад його імені, викликає в мене табун мурашок на шкірі.

- Хей, Меган, з тобою все гаразд? – спитав мене Тревор, помахавши переді мною своєю рукою, відірвавши мене від моїх думок…

- Так, так, погоджуюсь! - сказала я то, що перше прийшло мені в голову.

- Чудово, тоді я подзвоню тобі, коли виходити, — відповів Тревор, підморгуючи мені.

Він встав зі столу та пішов по довгому коридору в аудиторію, а я сиділа й не розуміла, до чого він це сказав.

- Куди виходити? Для чого? – сказала я сама до себе і, викинувши недопиту каву, пішла на наступну пару.

День тягнувся так довго, що я думала, що зможу заснути на парах. І я випила аж дві склянки «кави», щоб хоч якось сфокусуватися на навчанні. Але вона мені не дуже помогла. Все-таки, без Лілі і її балачок виявилося дуже нудно.

Вичавлена, як лимон, завалилася додому. Кинула свій рюкзак на підлогу, а сама впала на диван і втомлено прикрила очі. Щось я занадто сонлива останнім часом. Треба почати лягати швидше. Хоча, з моїм навчанням це майже нереально.

- Ти лише почала вчитися, а вже ледве тепла приходиш додому? – підійшовши до мене, спитала Дженніфер.

- І тобі привіт, Дженні. Ні, зі мною все добре. Навіть відмінно, — я встала з дивану та награно усміхнулася, на що сестра хмикнула. - Ти щось хотіла?

Дженні оглянулась навколо і сіла біля мене.

- Мені треба, щоб ти допомогла мені переконати батьків поїхати в Сан-Франциско на ці вихідні.

- Це нереально, — зразу сказала я і взяла свій телефон до рук, вдававши, що зайнята.

- Чорт, коли ти мене просила прикрити свій зад від батьків, то я це робила, — сказала розлючено вона.