30

 - Оголошується перерва! – викрикнув головний суддя, стукнувши знову молоточком, від якого постійно йшли мурахи по шкірі.

Я глибоко видихнула від напруження, яке пережила за цю останню годину.

Пройшло більш як два тижні, як ми розсекретили Еріка Харта і вбили його по-справжньому. Я дуже важко відходила від тієї події. Приїхали мої батьки і я на цей період переїхала жити до них. З Хейлі бачилася декілька разів, але не більше, адже через неї мені завжди передавала щось Ліліан. Було занадто важко бачити найкращу подругу, до якої завжди приїжджав її брат. Я б не витримала нашої зустрічі з Райлі Деймондом так швидко, не переживши і не вбивши у собі всю образу. Заради того, щоби навчитися жити, як раніше, я відходила десять (або й більше) сеансів у психолога. Це дало свої плоди. У мені з’явилося бажання жити. Бажання забути все погане у минулому, і жити майбутнім. Звісно, це ще не остаточний результат, але це вже великі плюси, які потрохи склеюють моє розбите сердечко назад. Батьки пишаються мною, хоча й досі відмовляють від будь-яких перетинань із «проблемною» компанією. Але я відчуваю, що не зможу. Бо вони мені стали другою сім’єю. Навіть зі своїми проблемами.

- Як ти, люба? – запитала Нат, нахилившись до мене.

Нат – єдина, з ким я часто спілкувалася після викрадення. Вона поставилася до моєї ситуації з розумінням, тому не змушувала мене робити або вирішувати щось швидко. Біля неї сидів Алекс, з яким вона нещодавно помирилася. Схоже, між ними щось зароджується, але подруга поки що мовчить. Їй також треба розкласти все по полицях у своїй голові.

- Усе гаразд, - сказала я, піднявши очі на залу.

На іншому ряді сиділи всі решту. Ліліан, Хейлі, Ніколь, Дафна, Джеремі та Ділан. Вся їхня «компашка», крім Нат, звісно. Друзі Дженніфер розмістилися позаду нас. Вони дізналися цю ситуацію з воскресінням, другим вбивством Еріка Харта, тому вирішили прийняти запрошення суду і з’явитися на засіданні. Я дуже сподіваюся на те, що це стане першим кроком до примирення між компаніями. Райлі та Кайден сиділи там, де всі підозрювані, але на цей раз вони зовсім не хвилювалися, адже все йшло проти Рея, який сидів на такому ж самому місці, неподалік від них. Так, ця скотина змогла вижити, але не видно, що він радіє, бо замість цього на нього чекає в’язниця.

Тревор зі своїм батьком сидів там, де сидять усі захисники під час засідання. Я зразу пішла навідати його в лікарню, коли дізналася, що з ним усе добре, і також про те, що це завдяки йому нас врятували. Поки Ерік возився зі мною, Тревор встиг прикріпити до його куртки мікрожучок, за яким і знайшли наше місцеперебування. Хлопець ще не дуже поправився від операції, тому досі носить спеціальний корсет для загоєння. Але найголовніше не це, а те, що він вижив, і вже скоро знову зможе жити повноцінним життям, і навіть грати у регбі. Ми переглянулися із ним. Тревор щиро усміхнувся мені у відповідь. 

Ох, якби не він, ми б давно з Райлі були б мертвими... 

Чорт, мені не можна думати за це! "Згадай, що казав психотерапевт!" – кричала моя підсвідомість, і я помахала головою, щоби повернутися до реальності.

Знову мої очі блукали залом, і мій погляд зачепився за Райлі. Він дуже змінився за цей час. Став більш нещасним, якщо можна так пояснити. Його синій колір очей помітно потемнів й став ледь не темно-синіми. 

А якщо він знову підсів?..

Фу, ні! Дурниці! Райлі обіцяв…

Знали б ви, як сильно я хотіла поговорити з ним, але ніяк не могла переступити через свою гордість.  Якби ж була якась одна причина або зачіпка, щоби зробити це…

- Як думаєте, чим закінчиться ця вся катавасія? – закотив очі Алекс, не знаючи куди подіти себе.

От кому було по-справжньому скучно і не цікаво.

- Сподіваюся, що чимось вдалим, - відповіла подруга, переводячи погляд на мене, очікуючи моєї відповіді.

Я знизила плечима, помітивши, що суддя зі своїми підопічними повертаються у залу. Не на жарт почали труситися коліна.

- Зараз усе дізнаємося.

Коли вони стали на свої місця, ми піднялися зі своїх, очікуючи на довгоочікуваний вирок. Очима, я знайшла очі Тревора, які були прикриті тремтячими повіками, хоча його батько стояв доволі впевнено. Глянула на Райлі. Той склав руки за спиною, стоявши рівно-рівно і чекаючи результатів. Було прикро, що він ні разу не глянув на мене під час засідання, хоч ми не бачилися цілих два тижні.

Хіба він не сумував так, як сумувала я?

- Отже, суд розглянув факти позивача та відповідача, і зробив такі висновки, - суддя тримав у руках якусь грубу теку. – Ми вирішили, що факти та докази позивача не достатньо аргументовані, а невинність відповідачів доведені письмовими доказами. Суд змиває всі звинувачення з відповідачів, а позивач Рей Мартінс звинувачується у навмисній підставі декількох громадян США та у смерті громадянки Канади Дженніфер Лани Гардінг. Йому призначено двадцять років позбавлення волі. Відповідачу Кайдену Скотту – рік домашнього арешту та штраф у розмірі п’ять мільйонів доларів за розповсюдження тяжких наркотичних речовин, а його колезі Райлі Люку Деймонду, громадянину США, штраф у розмірі п’яти мільйонів доларів. На цьому засідання закрите.

Стукіт переможного молоточка.

Ми виграли.