29

POV Meghan

Темнота. Холод. Страх.

Мої локони прилипли мені до впрілого обличчя. Чула, що на спині також виступив піт. Мені було дуже зле. Провести цілу ніч у холодному підвалі, чи де я, навіть не знаю, дало свої наслідки. Схоже, я маю жар.

Розплющивши очі, я ледь-ледь поворухнула головою, щоби розгледіти місцину. Нічого не видно, настільки темно… У голові відбивався набридливий звук крапель, що розбивалися об підлогу.

Я поворухнула руками і тільки тоді зрозуміла, що прив’язана до стільця повністю. Мої руки, ноги, тіло було оточене грубими мотузками, які болісно стискали шкіру.

Пам’ятаю лише декілька речей. Це те, що в машині мене силою змусили відповісти Райлі, і те, як після того мені різко вкололи болючий укол у шию. Після цього – все, як у тумані.

Невже це кінець?

Ну й нехай. Мені не страшно померти, але, чорт візьми, я боюся за рідних. Що будуть робити батьки без мене? Як вони впораються з ще одною втратою? Залишаться такими самотніми… Як переживе це Лілі, Хейлі? Якщо їм також буде загрожувати небезпека? А Райлі?

О ні, Райлі, тільки не здумай припертися за мною!

Ох, а як там Тревор? Якщо він загинув через мене, то я не витримаю… Чорт, мені навіть страшно думати за це!

Краще б мене підстрелили, аніж його. Чому мучать?

Я скрикнула зі страху, коли вхідні двері відчинилися і там замайоріла тінь. Завмерла, очікуючи якихось дій зі сторони моїх викрадачів. Здається, я навіть дихати перестала, очікуючи на їхню наступну дію.

- Як ти, Гардінг молодша? Не замерзла? – сказав до мене голос із темноти.

Це говорив той, що «воскрес».

- Відпусти мене, - прошепотіла я, ледь чутно.

Мене трусило, морозило, а потім різко кидало у жар від високої температури. Кроки звучали все гучніше й гучніше, поки зовсім не опинилися біля мене. Щось приємне, холодне доторкнулося до мого лоба. Я полегшено видихнула, коли відчула блаженний холод, але як тільки він з’явився – так і зразу зник. Хотіла попросити відчути це ще раз, але натомість почула:

- У тебе така реакція від уколу. Подобаються відчуття?

На його слова я взагалі не звернула уваги, а просила своє:

- Будь ласка…

- Що? – у його голосі було чутно смішки. – Ти просиш мене?

- Мені треба холодного.

- Рей, подай ганчірку! - викрикнув той, а я здригнулася.

Рей?! То він все-таки має відношення до цього? Ну хоча б у чомусь ми мали рацію… Але, хіба це має сенс зараз?

Почулися ще одні кроки, але більш незграбні, швидкі, і через декілька секунд я знову відчула холодне, щось вологе на своєму чолі.

Ох, як добре…

- Бачиш, Гардінг молодша? Я не хотів насправді тобі ніякого зла. Навіть зараз не хочу, - слухала я його голос крізь сон. – Тому маю до тебе цікаву пропозицію.

Я знайшла у собі сили, щоби розплющити очі. Ерік сидів навпроти мене навпочіпки, дивлячись пильно. Ганчірка уже встигла вистигнути і я пробурчала, натякаючи на те, щоб її замінили. Він, ніби прочитав мої думки. Акуратно взяв її з чола, занурив у миску біля себе, витиснув воду та акуратно поставив назад, дбайливо пригладивши її.

- Що скажеш на те, якщо я попрошу тебе стати на мою сторону? – без церемоній, запитав зразу він.

- На твою сторону? – перепитала я, не зрозумівши до кінця. – Що це значить?

Чоловік засміявся, дивно переглянувшись із Реєм. Я дивилася то на Еріка, то на іншого хлопця, і навіть гадки не мала, що вони запропонують мені далі.

- Ти так схожа на свою сестру, Меган. Я б навіть сказав, що ти краща її версія, - почав говорити за Дженніфер він, а я напружилася. – Я пропоную тобі замінити її…

- І теж розбитися завдяки тобі на машині, але щоби пізніше всі сперли це на самогубство? Ні, дякую.

Я відповіла різко, але правдиво, і не пошкодувала. Харт «спалював» мене своїми очима, але його тільки розважила моя репліка:

- Я не про те, Гардінг, хоча, правду кажучи, я розглядаю такий варіант, якщо ти відмовишся… Я говорив про те, щоби ти була зі мною. За весь час, який я спостерігав за тобою, зрозумів, що ти насправді гаряча штучка.

Його руки доторкнулися до моєї талії і я відчула, як мене починає нудити від цих противних дій. Я сіпнулася, стараючись вибратись із його лап, але хлопець настільки сильно стиснув мотузку біля моїх грудей, що не втрималася і закричала від різкої болі, а той лише продовжував сміятися з моєї безпомічності.

- ...Хоч і доволі вперта. На щастя, таких зараз можна привчити до слухняності. Ну так що? Втечемо кудись разом? Ти виграєш, тому що будеш мати такого божевільного чоловіка, як я. Навіть двох, якщо захочеш, - він «пограв» бровами, кидаючи погляд на Рея і натякаючи на щось незвичне, а потім продовжив: - І ще, я дам спокій твоїм друзям. Вони залишаться живими, якщо, звісно, не знайдуть нас. Тому, думай добре, Гардінг. Більше пропонувати такого я не буду.

Мої очі піднялися на Рея, який стояв у стороні й дивився на нас лукаво, а Ерік Харт вимагав із мене відповіді.