28

POV Railey

- Он ти де! – увірвався я у готельний номер, де якраз перебувала та, яку шукав.

Олівія тільки здивовано піднялася з крісла, оглядаючи мене зверху до низу.

- Райлі? Що ти тут…

Я навіть не дослухав її. Розлючено грюкнув дверима, змусивши дівчину таким чином заткнутися. Швидко підійшов та схопив її за горло, різко притиснувши тіло до стіни. Та зовсім не очікувала такого. Навіть встигла перелякатися й різко прикрикнути від страху, але потім щось змінилося у її лиці. Вона, їдко усміхнувшись, сказала:

- Що? Передумав ігнорувати мене? Скучив?

- Помиляєшся, - прошипів я, так само лукаво усміхнувшись їй.

Я не тримав її за шию міцно, просто притримував, щоби вона нікуди не ділася, але схоже, їй подобалося навіть й таке. Чи справа в іншому?

- А з чого тоді така пристрасть? – вона підморгнула бровами, фліртуючи зі мною.

І тут мені стало зовсім гидко.

Від минулої Олівії Кордеро, від якої я колись втрачав розум, не залишилося ні сліду. Її приємний сміх змінився на лукавий, щирий погляд перетворився на хитрий, а чудове тіло, яке колись було лише моїм, було оточене імплантами і знизу, і зверху, за які заплатили її «татусі», щоби мацати по черзі.

Фу.

Тепер випливає питання: як можна було так різко змінити своє ставлення до людини?

Виявилося, що дуже просто.

- Не пристрасть, а агресія. Коли ти навчишся нарешті відрізняти це? – прокричав я, ледь стримуючись. – Що ти влаштувала на засіданні? Для чого ти взагалі там з’явилася?!

- Ах, ти про це, - та надула свої пухлі губи й закотила очі. – Просто сказала правду. Де ж ще говорити про істину, як не у суді?

- Якби діло стосувалося мене, то ти б збрехала, а ось щоби «насолити» Меган, вирішила казати правду? Якщо ти така правдива, то розкажи мені, чому так вчинила?

- То ти приїхав лише для того, щоби запитати мене, чому я здала ту «нещасну»? Втрачаєш хватку, Деймонд, - подивилася вона на мене з відразою. – Тому що їй не місце біля тебе. Тобі потрібна така, як я, а не сіра миша…

- Ще одне слово, Лів… - прошепотів я, стиснувши її ще міцніше. Її нігті схопили мене за руки, в надії відштовхнути, але дівчина знала, що це марно, хоч і намагалася. – Інакше, я тебе просто розтопчу на наступному засіданні. Ти сядеш замість мене, зрозуміла? Чи ти забула про свої махінації зі старшими чоловіками? Я обов'язково нагадаю про це.

Тепер в її очах народилася капелька ненависті до мене. Олівія нарешті зрозуміла, що зі мною не варто жартувати, бо того Райлі, якого вона знала, вже також давно немає.

Раптом я відштовхнув її у крісло, погрозливо нависаючи над нею:

- Ти забереш свої слова назад. Збрешеш, виставиш себе повною дурепою, забереш вину на себе... Яким способом ти зробиш це – мені чхати. Але через тебе не мусять страждати інші.

- А якщо не заберу? То що? – вона з викликом підняла на мене очі.

Вирівнявшись, я поправив куртку на собі й спокійно відповів:

- У тебе появиться ворог. І ним буду я, - усміхнувся я, склавши руки на грудях. – І пам’ятай, що все на чому ти їздиш, у чому ти ходиш, де живеш – належить мені.

- Ха! – відповіла Олівія, піднявшись.

Вона підійшла до комода збоку діставши ту синю теку, з якої все почалося. Знову підійшла до мене, помахавши нею перед моїм носом і промовила:

- Нагадаю тобі, що ти сам все переписав на мене. Ти провалився, Деймонд.

- Господи… - розреготався я, не звертаючи уваги на ту теку взагалі. – Ти хоч раз читала цю угоду? Ні? То чому б зараз не почати?

Я пішов до дверей, залишаючи дівчину повністю спантеличеною. Коли відчинив двері, ще раз обернувся і побачив, як вона тремтячими руками відкриває теку, читаючи весь вміст договору.

Не дочекавшись на те, як вона відреагує на мій сюрприз, я вийшов з номера і покрокував на вихід.

На мене чекають цікавіші плани, ніж ці…

***

Кожен зайвий раз, коли я кажу сам собі: «Райлі, не зривайся», «Райлі, не їдь до неї, дай їй спокій», все одно втрачаю контроль і плентаюсь за нею, як дворняга.

Вона знову була у мене сьогодні. Цілісінький день.

На фоні ще досі грала музика зі старого патефону. Неочікувано. Я думав, що вона давно зупинилася, адже декілька хвилин тому мені було не до того. Мій слух був зосереджений лише на тихих, але до біса приємних, стогонів крихітки Мегс.

Ми знову зробили це. Вкотре за цей день.

Змучені, але задоволені лежали на дивані у вітальні, ледь-ледь прикриваючись ковдрою. Дівчина лежала зверху на моїх грудях, акуратно водячи пальцем по контуру татуювання, а я ніби перестав дихати – так уважно спостерігав за нею.

- Що означає це татуювання? – запитала ледь чутно вона.

Усміхаюся тому, що їй це справді цікаво.

- Хіба тату обов’язково має щось означати?