27

Кинувши брудний ніж в умивальник, я взяла овочі, які нарізала нещодавно і висипала на сковороду. Їжа почала голосно шкварчати, тому я різко накрила її кришкою. Добре, що на мене не встигла потрапити гаряча олія.

- О, я помию посуд! – викрикнула Хейлі, яка вже кинулася до умивальника, але я стала перед нею і показала пальцем на те місце, де вона сиділа.

- Ні, сиди. Я ж казала, що тобі потрібно відпочивати.

- Ну, Мег! Я не можу вже просто сидіти і нічого не робити, - жалісно протягнула вона, нахмурившись. – Мені соромно…

- Ти знову за своє? – запитала я, закотивши очі. – Я хочу, щоби ти одужала і роблю все можливе для цього.

- Знаю, але мені треба чимось зайнятися корисним, і ще й допомагати вам за те, що так дбаєте…

Я тяжко вдихнула і поклала руки на плечі дівчини, а вона підняла на мене сумні очі, як у того кошеня, якому щось забороняли.

- А я роблю це для тебе, бо через мене ти постраждала, - сказала, поправивши її волосся у косичці. – І у мене досі таке враження, що я винна.

- Ти зробила мені за цей тиждень користі більше, ніж уся моя родина за всі вісімнадцять років життя, перестань, - відповіла жартівливо та, але я бачила прикрість у її очах. – А тепер можна я допоможу і помию посуд? Боже, ніколи не думала, що буду просити про це.

З мене вирвався дзвінкий смішок і я зразу замовкла, тому що згадала, що у своїй кімнаті ще спить Ліліан. Хейлі сама ледь стримувала усмішку, але таки стала мити посуд.

Так, пройшло вже декілька днів з моменту виписки. Ми зразу перевезли її речі до нас на квартиру і вона оселилася у моїй кімнаті. Я не хотіла, щоби вона спала у вітальні на дивані, бо моє ліжко і так часто пустує через те, що я часто не ночую вдома...

Дівчині виписали деякі мазі для загоєння ран та препарати для збиття високої гарячки, якщо опік буде давати таку реакцію. Та, на щастя, останнім часом її температура тіла не підіймається вище норми. Проте, перев’язки ще досі потрібно робити.

Минулі події почали забуватися, і ми з надією вірили у краще, бо ніби все почало потрохи налагоджуватися.

- З чого ви так смієтеся з самого ранку? Що я пропускаю? – крикнула Лілі з коридору, яка через секунду вже підійшла до нас.

Схоже, я її все-таки розбудила, бо дівчина солодко позіхала, потягуючись руками вверх.

- Я мию посуд! – радісно викрикнула у відповідь Хейлі, похвалившись помитою тарілкою.

Подруга здивовано глянула на мене, звівши бровами:

- Ніколи не бачила такої радості при митті посуди. І як ти їй дозволила, Мег?

Я перемішала овочі, знову накривши сковорідку кришкою, і обернулася до Лілі. Вона сіла за стіл, підперши підборіддя кулаком, та уважно дивилася за нашими справами.

- Я й не дозволяла, але ж як при такому бажанні заборониш?

Вказала дерев’яною ложкою на Хейлі, скривившись. А та побачила це і показала мені язика у відповідь. Лілі розреготалася і втупилася у телефон, а мені потрібно було доробити наш сніданок.

Зрозумівши по вигляду, що все вже готове, я розклала тарілки з рагу на стіл і сіла біля подруг.

- Тільки не критикуйте сильно, добре? Я вже давно не готувала.

Хейлі спробувала мої творіння першою і задоволено прикрила очі, промовляючи:

- Ти чого? Це ж так смачно!

Я щиро зраділа, адже думала, що мені прийдеться зганьбитися тим, що не вмію готувати, але якщо вірити подрузі, то все вийшло доволі непогано. Але й сама це зрозуміла, коли скуштувала те, що наколола на виделку. Раптом я помітила, як Лілі відірвалася від трапези і здивовано спостерігала за всіма моїми рухами. Я запитала:

- Що? 

Та повільно показала пальцем вниз, на мої руки і я опустила очі.

Ох, чорт…

Я спеціально одягла кофту з довгими рукавами, щоби приховати свої зап’ястя, але навіть це не допомогло. Мабуть, коли підіймала щось рукава підсунулися вище, а я не встигла помітити. Я сором’язливо прикрила руки, сподіваючись, що вони не почнуть мене розпитувати про це, але Хейлі, на жаль, встигла помітити.

- Меган, що це? – запитала вона, шоковано кліпаючи очима.

Мої щоки вмить залилися червоною фарбою, і я не знала, що відповісти. Ну не можу я сказати прямо, що вчора Деймонд прив’язував мене до ліжка...

- Схоже, у когось вчора була спекотна нічка, - промовила Лілі з  усмішкою на обличчі, ніби ще більше знущалася.

Кинула на неї розлючений погляд, лише губами заворушивши, щоби сказати їй персонально: «за-мо-вкни», поки інша нічого не зрозуміла, проте, я помилялася:

- Ов… - витріщила очі вона, не знаючи, як правильно сформулювати речення. - То це ти так зі своїм хлопцем була?

- Е-е-е, по-перше, він не мій хлопець. Поки що… - відвела погляд я, прикушуючи палець від незручності ситуації. – По-друге, може ми краще поговоримо про щось інше?

- Ей! - вигукнула Лілі, - я взагалі-то чекала на подробиці!

- Хочеш знати – спитай свого брата. Цікаво, що він тобі на це відповість…