17

- Це навіть без сумніву, що ти сьогодні залишаєшся в мене! – голосно сказала Лілі, показово гримнувши руками по ліжку, ніби наказуючи.

Історія, яку розповіла декілька хвилин тому про мене та батьків шокувала і, можна сказати, що навіть обурила подругу. Я поклала свою долоню на її руку та заспокійливо промовила:

- Я вже все одно зрозуміла, що ти нікуди мене не відпустиш сьогодні, — усміхнулася я. – Але мені так незручно…

- Ой, Мег, не біси мене цим «мені так незручно», - перекривила мій голос вона, від чого ще більше розсмішила мене. Я вже й забула, як смішно вона сердиться. – У мене в розпорядженні будинок майже на 200 квадратів, де я зараз повністю сама, а їй «незручно»! Перестань.

- Добре, добре, я мовчу.

Я показала жестом замочок на роті і відкинулася на м'якенькі подушки на ліжку Лілі. Дівчина, коли нарешті заспокоїлася, закотила очі й плюхнулася біля мене. Ми замовкли, дивлячись у стелю і думаючи про щось своє. Мені здалося, що зараз ідеальний час, щоби розповісти все. Щоби між нами не було ніяких секретів. Тільки-но я хотіла почати, як Лілі заговорила:

- Знаєш… Я нікому це не говорила раніше. Хіба що тільки татові, бо він також дуже переживає, — вона закусила губу, стараючись підібрати правильні слова. – Я боюся того, що ми програємо цю справу і Кайден із Райлі сядуть. А я цього капець, як не хочу.

- Лілі, — співчутливо відповіла я, а вона далі продовжила:

- Райлі – мій старший брат. Ніхто не знає його краще, ніж я, адже всі двадцять чотири години на добу ми були разом. Особливо тоді, коли проводили все літо в бабусі. Вона тоді жила у Беверлі-Гіллз… - мрійливо згадувала дівчина.

Сперлася зручніше і повернулася до Лілі, щоби далі слухати її історію.

- Бабуся була відомою актрисою вісімдесятих. У мене десь збереглися фільми на касетах з її участю. Мабуть, завдяки їй я прониклася акторством і захотіла стати такою ж, як вона. А Райлі годинами сидів у театральній бібліотеці, читаючи сценарії різних п’єс. Здавалося, що збірки Шекспіра і Мольєра він зачитав до дір. І вона завжди любила читала його улюблені п’єси нам на ніч. Це було так прекрасно… Але якраз тоді, коли Райлі закінчував школу – її не стало. Це був найгірший період для нас, адже ми знову переїхали до матері, а вона захотіла відсудити нас у батька, поки брат ще не досягнув повноліття. На щастя, їй цього не вдалося.

- Це так жахливо, — промимрила я, погладжуючи Лілі по плечу, щоб підбадьорити.

Знизивши плечима, подруга потягнулася за подушкою і міцно обійняла її.

- Є таке, але це життя… А ось із Кайденом я познайомилася тоді, коли мені було одинадцять. Була ще такою маленькою, але часто проводила час разом із ними на початку. Я застала той час, коли Кайден ще був собою, Меган. Я вперше закохалася, уявляєш? Але куди мені... У нас шість років різниці, — якось гірко усміхнулася вона. – Спробувала відволіктися від нього, тому постійно віддалялася. Ми стали рідше проводити час, у мене з’явився хлопець. Пам’ятаєш того, якого ми бачили в барі?

Ми розсміялися, коли згадали за того «Санта Клауса» у червоних плавках.

- Але тоді, у шістнадцять, ми якось знову зустрілися і занадто захопилися одне одним. Я розійшлася зі своїм хлопцем, бо для мене взагалі не було кращого, аніж Кайден. Мене ніби в один момент засліпило.
Лілі прикрила обличчя руками, соромлячись. Я не наважилася перебивати, мене сильно збила з думки її розповідь. Навіть подумати не могла, що вона аж так переживає.

- Але зараз я порозумнішала і зрозуміла, що такі, як Кайден – не для мене. Він у всьому хороший, але, на жаль, не постійний. Якщо у нас із ним нічого не вийшло – хлопець все одно залишається моїм другом. І як його подруга я кажу, що він не заслуговує сидіти там. Як і Райлі.

Закінчивши, Лілі піднялася з ліжка і подала мені кружку какао зі столу. Заодно взяла й собі, і знову лягла біля мене, попиваючи маленькими ковточками напій, смакуючи пряний смак. Я нервово стукала нігтями по склянці. Або зараз, або ніколи:

- Я також не хочу, щоби Райлі сів. За той період, коли ми були у Лас-Вегасі, він відкрився мені з нової сторони.

- О, а це вже цікавіше, — вона зарухалась на ліжку, вмощуючись зручніше.

Я усміхнулася, відпивши какао, і продовжила:

- Не знаю, чим я думала, коли погодилася втекти. Я переконала себе в тому, що може ось це він – мій другий шанс зажити по-новому. Зібрала маленький рюкзак та й все. Так я опинилася в Лас-Вегасі з Нат, Ніколь, Райлі та Кайденом.

- Е-е-е, а далі? Не повірю в те, що у Лас-Вегасі ти постійно сиділа в будинку Кайдена. Там так нудно.

- Ти там була? – здивовано звела бровою я.

Лілі кивнула.

- Звісно. В принципі, до Лас-Вегасу не дуже далеко, ми часто їхали туди на вихідні. Я навіть сама з ним їхала, коли Райлі про це не знав, — підморгнула подруга, і прокашлялась, коли сказала забагато.

Я закотила очі, подумавши, як це все виглядало, і продовжила:

- Ти права, я не сиділа постійно в кімнаті, але це все було завдяки Райлі, який вмовляв Кайдена взяти мене з ними. Мені здається, що ми говоримо про двох різних Кайденів, бо цей, що був зі мною, просто якийсь тиран.