15

POV Meghan

Перш ніж в авдиторію зайшли мої одногрупники, я встигла розповісти містеру Моррісону про мої плани на п’єсу. Він зовсім не очікував, що ідея буде саме така, але зацікавився цією пропозицією, і сказав, що підтримує моє рішення. Узгодити деякі деталі ми домовилися після пари, тому я взяла свій рюкзак і покрокувала до парти. Стала чекати початку пари читаючи пости в телефоні, але мою увагу привернув стук підборів, які голосно відбивалися від підлоги й притихли біля мене. Я підняла очі.

- Привіт, — привіталася Лілі, видавивши з себе ледь помітну усмішку. – Я тут подумала над твоєю ідеєю та вирішила, що допоможу вам. Але це тільки у своїх інтересах.

Дослухавши останню репліку, я усміхнулася кінчиками губ, проговоривши собі в думках «ну звісно…». Ще до цього моменту я була впевнена, що вона погодиться, адже серед нас є ті, хто для неї по-справжньому дорогі. Можливо, у той список входжу і я, але подруга мовчить про це, не видаючи слабкість переді мною, коли ми у сварці. З цього факту, можна запевнитися в тому, що вони з Райлі  точно брат і сестра – у характері вони одинакові.

- Як хочеш, але Лілі… - звернулася я, і вона глянула на мене. – Дякую.

Дівчина лише кивнула у відповідь, і стиснувши свою сумку в руках ще міцніше, пішла в кінець авдиторії.

Шкода, що Лілі досі не наважилася сісти біля мене, але «давити» на неї я не буду. Їй потрібен час…

До мене так і ніхто не підсів. Це було дивно, бо до мене завжди підсідала Хейлі, а зараз її чомусь немає. Невже щось сталося?

Я записала декілька визначень з лекції професора, а потім він став «розбивати» нас на пари для практичної роботи, яку треба здати в кінці цього місяця.

- Ваша пара – це ваш сусід по парті, — промовив містер Моррісон і помітив те, що я сиджу одна. – А ти, Меган, будеш з Хейлі.

- Але ж вона сьогодні відсутня, — я жестом показала на вільне місце біля мене.

- Ну все одно, рано чи пізно, вона прийде.

Погодившись, я закотила очі. Усі попередні практичні роботи ми робили з Лілі, а зараз я маю шукати Хейлі. Часу і так небагато, а мені паралельно треба писати п’єсу і розбиратися з кримінальними справами, у яких ми зараз тупо «стоїмо на місці». А від цієї роботи залежить семестрова оцінка! І як мені пояснити це дівчині?

Коли пара нарешті скінчилася, я залишилася буквально на дві хвилинки, щоб показати свої нотатки для п’єси. На щастя, містер Моррісон похвалив мене і дозволив працювати далі. Я подякувала і радісно вийшла з кабінету. Потрібно тепер йти в інший корпус на лекцію. Притримала легенько вхідні двері, шукаючи в сумці телефон. Я спокійно йшла, поки не врізалася в когось й перелякано підняла очі догори. Я навіть забула, що шукала, коли побачила перед собою Тревора. Механічно обернулася, щоб піти геть – саме так хотіла уникнути його, але він схопив мене за руку, владно повертаючи назад до нього. Я розлючено прошипіла:

- Що ти хочеш від мене?

Спробувала вирватися, але хлопець тримав мене занадто міцно. Я втомлено вдихнула, зрозумівши те, що мені нікуди не дітися й припинила пручатися, а він і досі продовжував тримати мою руку, але вже лагідніше.

- Я ідіот, Меган. Я вчинив дуже велику помилку вчора, дай мені шанс сказати…

Втомлено заплющила очі на мить і захитала головою, дивлячись вже в іншу сторону.

- Треворе, вже пізно. Ти сказав вчора те, що хотів сказати.

Юнак різко перебив мене:

- Я був неправий. Постав себе на моє місце, ти б не сказала те саме?

Це заставило мене задуматися. Я проаналізувала всю ситуацію з боку Тревора. Можливо так, я розчарувала його. Так, йому боляче, але той випадок, який показує, що він не вміє контролювати свою лють і свої слова – лякає мене. І це не жарт.

На видиху я відповіла:

- Звісно, що я б сердилась, але ніколи б не посміла сказати зайвого. Ти принизив мене, ти принизив Райлі, і найголовніше – себе. Ти сам не чув?

Тревор втомлено заплющив очі, відійшовши трохи вбік, приклавши долоню до лоба. Тільки зараз я помітила, що щось не так.

- Ти такий червоний... Що з тобою? – прямо зауважила я.

Мій голос затремтів від страху, бо я ніколи не бачила Тревора таким слабким. Він, ніби через силу, відповів:

- Усе добре.

Я догадувалася, що це неправда. Хлопець хотів щось сказати, але завмер, коли я приклала свою руку до його обличчя, легко торкаючись мокрого волосся. Різко забрала руку від нього, ніби обпеклася об кружку з гарячим чаєм.

- У тебе жар! Для чого ти приїхав сюди в такому стані?

- Я хотів вибачитися, Мег, адже це відчуття вини перед тобою не давало мені спати всю ніч, і я знаю, що через це страждала й ти.

О боже, такі жертви заради мене? Ще трохи й він ледь на ногах буде стояти! Треба щось робити. Тревор не поїде додому не почувши від мене того, чого хоче.

- Ми поговоримо, але пізніше. Зараз тобі потрібно поїхати додому і випити щось жарознижувальне. Ти почув мене, Треворе?

Я говорила чітко й впевнено, щоб до нього дійшло. Полегшено видихнула, коли він усміхнувся і сказав: