6

Піднявшись наверх за всіма, я зайшла в авдиторію, шукаючи очима вільне місце. Погляд зразу впав на Лілі, яка всілася біля зазнайки Кім, і удавала, що щось питається.

- А ще декілька тижнів тому ти сміялася з неї… - промовила я в адресу подруги тихо, щоби ніхто не почув, і всілася за першу парту одна.

Розклала речі на парті, й у той момент якраз зайшов уже знайомий містер Моррісон.

Нам пощастило, що він залишився нашим викладачем ще й у цьому семестрі.

- Доброго дня всім! Я дуже радий вас знову бачити в цих стінах нашого університету, – сказав радісно він, розставивши руки перед нами, жестикулюючи. – Після вашої вистави та успішної складеної сесії ви вже дійсно можете мати почесне звання «студенти-театральники».

Шкода, що «успішна сесія» - це не мій термін.

- У цьому семестрі на вас чекає також багато цікавої роботи, про яку я буду розказувати поступово, а зараз давайте почнімо заняття…

Тільки-но ми взялись за ручки, щоби почати писати, як відчинилися двері в авдиторію:

- Добрий день, професоре. Вибачте, будь ласка, за запізнення, можна зайти?

У коридорі стояла дівчина, яку я ще не бачила раніше. Усі здивовано перевели погляд на неї, а ця бідолага аж почервоніла від такої уваги.

- О, Ви Хейлі Ленгфорд? Проходьте, будь ласка, – містер Моррістон відірвався від книги, оглядаючи незнайомку. – Групо, це ваша нова одногрупниця, яка перевелася з іншого університету в наш. У вас ще буде час познайомитись, а ось пара не чекає…

Я заслухалася нашого професора й навіть не зважала на новеньку, але наді мною пролунав голос:

- Можна я тут присяду?

Глянувши вгору, я побачила цю дівчину наді мною, яка показувала пальцем на сусіднє крісло. Зразу зорієнтувавшись, я забрала сумку зі стільця та промовила:

- Будь ласка.

Та посміхнулася й сіла біля мене. Містер Моррісон задоволено кивнув, коли побачив, що вона вибрала таке місце і продовжив пару. Я непомітно обернулася до Ліліан, яка сиділа й дивилася то на мене, то на дівчину поруч. Закотивши очі, я знову втупилась у свій зошит, малюючи помітки.

Пара тягнулася довго. Дуже довго… Хотілося то спати, то кави. Було важко втямити те, що знову прийдеться вчитися й щось робити, а не як раніше. Професор із таким інтересом розповідав усе про свій предмет, що хоч це додавало якогось настрою. Ось і за це я його поважаю.

- І на сьогодні, мабуть, усе, — промовив він, втупившись у годинник.

Зразу зашуміли стільці та защіпки сумок. Я теж почала складатися. Новенька ще в той момент щось дописувала. Лілі склала сумку та направилася до виходу. Швидко схопивши свої речі, я хотіла побігти за нею, але в цей незручний момент до мене звернувся професор:

- Меган, залишися на хвилинку.

Вилаявшись у думках, я обернулася і стала навпроти містера Моррісона.

- Так?

- Як ти, Меган? Усе гаразд? Я чув, що тебе шукали.

Ох, невже тепер це всі знають?

- Усе прекрасно, містер Моррісон. Тільки це Ви хотіли мене спитати? – запитала я, приготувавшись уже піти, але він рукою показав мені сісти.

- Ні, не це. Є розмова про стипендію.

О’кей, розмова з Лілі скасовується. Я послушно сіла біля столу, а він заговорив:

- Я знаю, що ти втратила стипендію через одну четвірку й розумію, як це прикро. Можу запропонувати тобі одну справу, за яку ти можеш її отримати назад. Якщо, звісно, будеш вчитися…

- Звісно я буду вчитися, — зразу не задумуючись відповіла я. – А що за справа?

- Цього семестру четвертокурсники, які випускаються, мусять пройти практику на сцені. Але проблема в тому, що треба показати щось зовсім нове.

- Ну а я тут до чого? – незрозуміло запитала я.

Професор поправив оправу окулярів і чітко сказав:

- І я пропоную тобі написати п’єсу для них.

Ем, що?

- Написати п’єсу для виступу? – перепитала я, не вірячи в це. – Але ж я актриса, а не авторка, містер Моррісон. Що я зможу написати?

- Але це буде великим плюсом тобі в карму, Меган. Це може бути будь-який жанр та будь-який стиль. В основному, це все твоя фантазія. Ти б дуже допомогла нам, а я б зробив усе, щоби допомогти тобі.

- Але чому саме я?

- Тому що мені дуже шкода, що ти втратила стипендію, а я не знаю більш старанної студентки за тебе. Зважаючи на ті всі обставини, що сталися з тобою раніше, я хочу тобі допомогти повернути стипендію.

Тяжко вдихнула на повні груди, «переварюючи» вислухану інформацію. У принципі, це не є важко, але що ж писати то? Ідей море, а сформулювати все в одне щось нормальне?..

- А скільки часу дається на написання?

- Приблизно два місяці. Цього вистачить, повір мені. П’єса не повинна бути дуже довгою…

- Я подумаю, добре? У мене просто дуже багато справ зараз, і чи посилю я ще цю… Не знаю.