3

- Усе гаразд? – запитав містер Блейк.

Я різко змахнула сльози пальцями й глибоко вдихнула, щоби швидко привести себе в норму. Тревор неспокійно дивився на мене, а потім, взявши батька за руку, звернувся до нього:

- Можна я поговорю із нею?

Той різко замахав головою, перевівши погляд від мене на сина.

- Це не може почекати годину? Я поспішаю…

- Будь ласка, — знову втрутився хлопець і доповнив: - Це займе хвилину часу, і після цього ми підійдемо до тебе у кабінет.

Чоловік недовірливо подивився на мене, але махнув рукою, даючи дозвіл на те, щоби Тревор побув зі мною тут.

І я не знаю чи радіти мені цьому, чи навпаки.

Після того, як його батько пішов, хлопець підійшов та присів переді мною навпочіпки. Я й досі не відірвала пильного погляду від нього. Невпевнено взяв мої холодні, мов лід, руки у свої й пошепки запитав:

- Що трапилось?

Відсторонившись, я натякнула йому на те, що нам потрібно тримати дистанцію після всього, що сталося. Мовчала, адже не знала, що сказати йому або що запитати. Тревор тяжко вдихнув, розуміючи ситуацію. Обміркувавши все наперед, він знову, але вже впевненіше, продовжив:

- Мег, ти мусиш мені довіряти, бо я хочу зробити, як краще…

- Ти вже це зробив, навіть не подумавши про мене, Треворе, — перебила його я. – Зробив так, як вважав за потрібне ти сам! Думав, я хотіла цього? Хотіла знову повернутися до Лос-Анджелесу?

Хлопець був шокований, коли вслухався в мої слова. А я не шкодувала про те, що сказала.

Досить іншим вирішувати, як мені жити.

- Це не я повідомив поліцію про тебе та компанію Скотта. Я попередив лише батька про те, що хочу тебе знайти, — почав виправдовуватися Тревор.

Я байдуже закотила очі та встала, пройшовши повз нього, кинувши йому наостанок нашої розмови:

- І як? Задоволений, що знайшов?

Не дочекавшись відповіді, я рішучим кроком направилася до кабінету, де сидів містер Блейк і чекав на мене. Слухняно сіла на крісло навпроти. У той момент якраз за мною зайшов Тревор і став біля дверей, спостерігаючи за процесом.

Для чого він взагалі прийшов сюди?

- Отже, Меган… Тебе і твої подруг скоро відпустять додому, протокол уже оформили, — усміхнувся радісно чоловік, але мені було зовсім не до радості. – Кайден Скотт йде на поправку, а Райлі Деймонд поки що залишиться під арештом.

- Надовго? – запитала тихо я, але вони почули моє питання.

Тревор сумно усміхнувся, коли почув, що я більше думаю про Райлі, аніж про себе, а його батько кинув на нього короткий погляд і знову звернувся до мене:

- Чесно, не знаю. Залежить від суду…

- Тобто все одно треба чекати на рішення суду? І його можуть посадити?...

Мій голос затремтів на слові «посадити». На очах знову наверталися сльози.

- Можуть, але ми зробимо все можливе, щоб усі залишилися на свободі, — втрутився Тревор, а я здивовано перепитала:

- «Ми»?

Чоловіки переглянулися між собою, і Тревор підійшов ближче до мене, спираючись на стіл. Він завагався й не знав, із чого то почати, поки адвокат сам не промовив до мене:

- Тревор буде вести вашу справу разом зі мною. Просто він буде головним у цьому всьому, а я чим зможу, то допоможу.

Я широко розплющила очі, прокліпавши віями, і незрозуміло дивилася то на містера Блейка, то на його сина. Помахала головою в сторони й з дитячою наївністю запитала:

- Це що? Жарт? Ми не погоджувалися на таке!

- Твої подруги погодились, а твій голос уже нічого не змінить, на жаль, — спокійно промовив чоловік, вганяючи мене у ще більший ступор.

- Що? Ви серйозно? Тоді я звалюю звідси! – викрикнула я і, вставши з крісла, вибігла в коридор, направляючись подалі звідси.

Офіційно мене ще ніхто не відпускав, але мені було чхати, я направилася до виходу. Надворі лив сильний дощ.

- Ще цього не вистачало… - прогарчала я сама собі.

Тільки-но хотіла ступити крок на мокру ділянку, як чиясь рука потягнула мене вбік. Я аж похитнулася на місці й, обернувшись, побачила Тревора.

- Далеко зібралася? – запитав розлючено хлопець.

- Відпусти, – прошипіла погрозливо я, але він і не збирався відпускати мене.

Я почала відмахуватись, та коли навіть це не допомогло, замахнулася та заліпила хлопцю смачного ляпаса. Той зашипів та відскочив від мене на декілька сантиметрів. Я й сама перелякалася від того звуку, коли моя долоня торкнулася до його щоки. Завмерла на місці, навіть не намагаючись поворухнутися.

- Якого чорта, Меган?!

Тревор схопився за щоку, і порухав підборіддям спершу в один бік, потім у другий.

- Якого чорта ти, Треворе?! Я ж попередила! Чому ти приїхав сюди? Чому втручаєшся в цю справу?!