Пролог

Частина ТРЕТЯ з трилогії "Дозволь мені..."

***

«Я просто хочу дізнатися, що таке "кохання". Сподіваюся, ти покажеш мені, що це».
Слова з пісні "I want to know what love is".

POV Riley

- Рада бачити тебе знову, Райлі.

Я підійшов до Олівії Кордеро, яку було важко не помітити навіть здалека. Одягнена, як завжди, вишукано і стильно. Я б навіть сказав, що по-аристократськи - вона вміла подати себе із такої сторони.

Відсалютувала мені келихом червоного вина, яке гордо попивала за стійкою, і поманила пальцем до себе. Скривився від одної думки про те, що мені знову прийдеться говорити із нею. Але я прийшов сюди не просто так, а для того, щоби довести справу до кінця. 

Поважно дійшов до бару і присів поруч, мигцем глянувши на дівчину та зразу відвернувшись. Почув, як голосно вона вдихнула зі злості, але, як нічого не бувало, продовжила:

- Ти приніс?..

Зразу кинув на стіл теку з потрібними заявами і документами, абсолютно не шкодуючи про своє рішення. Олівія швидко взяла її та витягла декілька паперів, вчитуючись у вміст заяви. Її очі швидко забігали то вліво, то вправо, а потім здивовано підняла погляд на мене:

- Так легко віддаєш мені наше спільне майно, на яке заробляв так довго?

З посмішкою глянув на неї, впевнено кивнувши.

А що ти скажеш на це, моя дорога?..

- Угу. Уявляєш, наскільки сильно не хочу мати із тобою щось спільного? Зараз я можу собі купити хоч десять таких будинків. Для чого мені щось ділити через суд і чекати фіг зна скільки на їхнє рішення, якщо я й без того догадуюся, яким воно буде?

Олівія стиснула губи в одну лінію, роздумуючи над моїми словами. Поклала папери назад у теку й поклала її переді мною. Я відчув, як її долоня злегка накрила мою руку. Серце защемило від спогадів.

Колись я танув від її дотиків, а зараз… Двояке відчуття, якщо чесно.

- Райлі, я сумувала... Впевнена, що ти теж. І зараз, коли я поруч з тобою, у мене є нагода спитати: чому б нам не почати все спочатку й пізнати одне одного ближче?

Ох, десь чув я вже таку фразу... Перед очима спалахнув той момент, коли я притискав крихітку Мегс в університетській жіночій вбиральні й сказав їй схожі слова. Хто із нас міг тоді подумати, які пригоди ми разом переживемо? А якби хтось сказав це – ми обоє б не повірили.

Ці спогади змусили мене усміхнутися. Я навіть не встиг помітити того, як Олівія нахилилася ближче:

- Ти не пошкодуєш…

І її губи різко накрили мої. 

Я вперше за довгий період часу розгубився. Це було настільки неочікувано і... тупо, що я почав сердитись. Різко відскочив назад, здивовано глянув на колишню і тоді прошипів:

- Що ти робиш, Олівіє? Якого…

- Мені взагалі-то образливо чути те, що ти не хочеш навіть згадувати про мене, — обурено сказала вона, перебиваючи мене. – Невже ці п’ять років для тебе нічого не значили?

- Нічого не значили?! – викрикнув я, почувши її слова, й озирнувся навколо, продовжуючи тихіше. – Я був готовий одружитися з тобою, створити спільну сім’ю, а ти втекла від мене! Ще й з якимось старим хрящем...

- І я шкодую про це, ясно? Райлі, я кохаю тебе,  і завжди кохала тільки...

- Брехня… Така нагла брехня, - прошепотів я, хитаючи головою. – Я більше не хочу тебе бачити.

Піднявшись із крісла, я вже збирався піти, але Олівія прокричала мені дещо вслід, змусивши зупинитися на місці:

- Це все через Гардінг молодшу?

Я повільно обернувся, здивовано вигнувши брову.

- Що?

- Через неї ти тепер дивитися на мене не хочеш? Що ж тебе зачепило у цій сірій мишці?

- Кордеро, не смій вплутувати її сюди! Не вини у своїй провинах інших, — у люті промовив я, стиснувши кулаки.

Олівія прекрасно знає, що перегинає палицю, але їй байдуже. Через це – з’явилося нестерпне бажання вчепитися їй у горлянку, щоби вона нарешті заткнулася. 

Дівчина деякий час уважно дивилася на мене, слідкуючи за емоціями, а потім різко розсміялася ледь не на весь зал, адже зрозуміла, що знайшла моє слабке місце.

- Ого, Райлі! Я не очікувала такого від тебе… - вона сказала це ледь не з огидою. – Невже ти маєш до неї якісь почуття?

Я розлючено хмикнув, нахиляючись до неї на мінімальну відстань й погрожуючи:

- А це тебе не стосується.

Ще раз байдуже оглянувши її, я повернувся і рішучим кроком направився до виходу. Я вже виріс із моменту підліткового кохання, тому більше вестися на її брехню – не буду. Не сьогодні. І не пізніше.

Олівію Кордеро треба забути, як страшний сон, а  зараз моя ціль – повернутися до друзів та почати жити реальністю. Хто зна, що чекає на мене далі? Можливо, там усе буде відбуватися ще краще, аніж раніше?

Припаркувавши машину неподалік будинку, зайшов всередину і кинув ключі від неї на стіл у коридорі. Мою увагу привернула сумка Мегс біля колони і я тяжко вдихнув. Усміхнувся, коли вже наперед запланував деякі класні ідеї на вечір із нею у своїй голові. Здається, що я починаю божеволіти у той момент, коли тільки згадую про неї. Розум блокується, серце б‘ється швидше, а тіло хоче відчувати її поруч.