Епілог

День весілля

Під красиву музику і гучні облески гостей під руку мене веде Іван Павлович. Біля весільної арки стоїть Володя в красивому костюмі з бутеньєркою на грудях. Я щиро посміхаюсь йому, а він відповідає мені тим самим. Іван Павлович кладе мою руку у руку Володі і я бачу сльози на очах.

-Бережи її, вона мені наче донька.-сказав чоловік і повернуся до гостей. А тим часом наша ведуча розпочала церемонію.

-Прекрасні наші Юліє та Володимире! Сьогодні очікувана й неповторна подія у вашому житті - сплітаються в одну дві долі. Далі ви підете разом, переживаючи радості та труднощі. Ви захотіли сплести долоньки, разом радіти життю, ростити дітей. Це важливий крок, тому якщо хочете щось сказати одне одному, то зробіть це тут і зараз. Юліє, Володимире, промовляйте обітниці.

Ми встали один навпроти одного, не розриваючи наших рук. Я вирішила сказати свою обітницю першою.

-Милий мій, без тебе моє серце було холодної крижинки, моя душа ніколи не бачила світла...  Але ти розтопив моє серце, забрав його собі і сам став ним. Ти мені потрібен, як повітря, я в'яну без тебе, як та квітка без води. Ти моє життя, мій промінець світла. Я люблю тебе! Так сильно, так шалено! Ти - все моє життя, і безе тебе я вже не можу!-я стримувала в собі сльози, щоб не заплакати, але коли почав говорити Володя, то я вже не змогла стримати сліз.

-Сьогодні найважливіший день у моєму житті, тому, що зізнаюсь тобі в любові, моя кохана. Я люблю тебе і хочу щоб ми завжди були разом. Немає у світі дівчини прекраснішої за тебе! Ти варта лише захоплення, ти - сама досконалість. Я, як той добрий чарівник, готовий виконати будь-який твій каприз, моя принцеса. Ти - мрія усього мого життя. Ми з тобою завжди будемо щасливі, тому що ти - моя доля. Нехай наша дорога любові буде довгою та щасливою.

-В присутності свідків та близьких, пропоную відповісти на питання. Чи згодні ви, Володимире взяти Юлію за дружину, оберігати та турбуватися про неї?

-Так.-впевнено і швидко відповів Володя.

-Чи згодні ви, Юліє, взяти за чоловіка Володимира, надихати та підтримувати його?

-Так.-так само впевнено відповіла я.

Ми обмінялися обручками, а тоді нас оголосили чоловіком та дружиною. Тепер я - Атаманчук Юлія. У мене є коханий чоловік, який готовий заради мене звернути гори.

Після весілля наше життя лише розпочалося. Я надіюсь, що ми зможемо наше кохання крізь роки і кохати одне одного до останнього подиху. Наші діти будуть нас любити та поважати, тому що ми їх будемо їх любити найбільше на світі.

Найголовніше - це вірити в краще. Ніколи не здаватися і йти до своєї мети. Пам'ятайте, що чорні полоси в житті завжди зміняться на білі.

Кохайте, та будьте коханими! 
 

Кінець