Частина 23

"Дозволь мені кохати тебе" Частина 23

Розбудили мене палкі поцілунки мого коханого. Він, напевне, обцілував все моє обличчя і вже наближався до шиї та ключиці.

-Доброго ранку.-трішки хриплим голосом промовила я.

-Ти навіть не уявляєш наскільки він добрий. Я давно вже так добре не спав.-відповів чоловік і поцілував мене в губи. З самого ранку такі пестощі проводили струм по тілу. А згадавши нашу ніч, нашу першу ніч, то взагалі соромно робиться.

Володимир лежав збоку, трішки нависаючи над мною. На бедрах в нього був закручений рушник, напевне тільки з душу. Борода була акуратно побрита, мішки під очима пропали, ніби він вперше за ці місяці спав. Волосся було мокрим і зачесаним на правий бік, як завжди.

-Я боялась проснулись зранку і не побачити тебе. Думала - це все сон...-сказала я і отримала гарячі обійми, які заспокоювали і давали надію на краще.

-Це все реальність. Ми тепер будемо разом. Ми будемо щасливі. Я все для цього зроблю.-як же мені було важливо почути такі слова. Вони зігрівали душу. Я дуже хотіла бути щасливою з ним. Дуже!

Ми лежали в ліжку ще десь 2 години, поки мій живіт не почав бурчати. Володимир лише мило посміхнувся і сказав, що приготує нам сніданок, а я пішла в душ. Взяла футболку і шорти Володимира.

Виходячи з ванної я ще раз кинула на себе погляд. Виглядала я смішно. Футболку була на декілька розмірів більша, а шорти прийшлося добряче зв'язати, щоб вони триматись на талії. За ці місяці я страшенно схудла і це не можна було не помітити. Зайшовши на кухню, Володимир якраз нарізав помідор до бутербродів. На столі стояло дві чашки. Одна з кавою, інша - з чаєм.

-Я дзвонив батькам, сказав, що знайшов тебе.-почав розмову чоловік коли сів за стіл. Я підвела погляд на коханого, чекаючи продовження.-Вони ввечері приїдуть до нас. І можна запросити Олену з Олексієм, щоб за один раз зі всіма разом зустрітися.

-Добре.-одразу погодилась я.-А що з роботою?

-Я взяв на тиждень відпустку. Хочу з тобою побути.-я непомітно усміхнулась, все ж, приємно.-А з повернення почнемо готуватися до конкурсу в Іспанії.

Ми поснідали обговорюючи роботу, сім'ю, друзів і я взялася прибирати тут все, а Володимира відправила за продуктами в магазин. Всі документи я поскладала в папки і віднесла в кабінет. Брудний одяг закинула прати, а чистий повісила на вішаки в шафі. Також протерла пилюку і підлогу. Таке відчуття, ніби тут ніхто не жив і квартира просто припадала пилюкою.

Володя повернувся додому з двома великими пакетами продуктів і з букетом квітів. Ніжно-розові троянди, поміж яких були ще ромашки виглядала просто неймовірно. Я щиро подякував чоловіку і поцілувала його. Така його увага була дуже приємною.

-Я відкрию.-крмкнув з кухні Володя, коли я ще вдягалася в одяг, який ми пів години тому забрали з моєї квартири.

У нас все було готове, на стіл накладені всі прибори і холодні закуски. Я вийшла з спальні в мене одразу ж стиснули в обіймах. Це були Олена і Олексій. Таке ж саме було коли приїхали батьки Володі. Світлана В'ячеславівна навіть сльозу пустила, коли побачила мене. І навіть заявила, що повинна відгодувати мене, бо я геть схудла.

Ми сиділи за столом і я розповідала де я жила. Розповіла про бабусю і дідуся і навіть про Лесю з Богданом.

-Надіюся, ти тепер будеш жити з Володею.-спокійно сказав Андрій Романович.

-Нуу, ми ще не говорили про це...-тихо сказала я.

-Як це не говорили?-викрикнула Світлана В'ячеславівна.-Тут немає навіть про що говорити! Я не позволю тобі жити окремо від Володі.

-Мам, ми самі розберемся.-спробував заспокоїти жінку син, але вона була серйозно налаштована.

Все ж таки, 15 хвилин довгого монологу, за яким мама Володі наводила 1000 і 1 аргумент, чому я не повинна з'їжджати від нього, я погодилась жити разом з Володею. Правда після того, як він сам мені це запропонував і сказав, що це було в його планах. Олена з Олексієм теж пробували мене вмовити і їм всім це вдалося.

В двері знову хтось подзвонив і всі за столом здивовано переглянулись.

-Ти ще когось чекаєш?-запитала я у чоловіка. Він теж не знав хто це і пішов відкривати двері. Всі замовчали, в очікуванні цього гостя.

-Юля!-покликав мене чоловік.-Тут до тебе прийшли.-я швидко піднялася з крісла і пішла до дверей. На порозі стояла світловолоса жінка, за спиною в неї була валіза. Я зразу ж її впізнала. Це була Уляна - моя двоюріда сестра. І що їй потрібно?

-Боже! Сестричко,як я хвилювалася за тебе! Ми з батьками собі місця не знаходили, коли дізналися про твоє викрадення. Як я рада, що з тобою все добре.-вона кинулася мені в обійми і награно почала шмиргати носом. Я аж скривилася від цієї гри. Оскар в студію!

-Ти що тут робиш?-запитала я і відійшла від неї на крок. Вона на секунду замовкла, ніби в неї був легкий шок від моєї грубості.

-Приїхала тебе провідати. Батьки теж хотіли, але я їх вмовила залишитись вдома.

-Провідала? Тепер можеш йти. Всі ми чудово знаємо як ви хвилювалися.-я була готова випхати її з монатками за двері, але Володя зупинив мене.

-Юля, ну що ти так грубо, хай сяде з нами за стіл.-мене навіть розізлила така його доброта.

-Ні! Цього не буде. Ти як ніхто інший знаєш, що це за людина.-сказала я, тикнувши на Уляну пальцем.

-Я ж справді хвилювалась. Залишила все і приїхала сюди. Навіть не маю де зупинитись.-милим і водночас сумним голосочком прощебетала сестра.

-Мені то що? Ти - непроханий гість. Тебе тут ніхто не чекав. Тим більше - я! Ви багато років навіть не дзвонили до мене, а тут така любов.-здається я занадто голосно кричала, бо всі вийшли з кухні щоб подивитись що тут робиться.

-Що сталося?-стурбовано запитав Андрій Романович.

-Нічого. Дверима помилились.-сказала я і випхала валізу Уляни, яку вона вже встигла затягти до квартири, за двері.

-Ти безсоромна дівка! Ми всі за тебе так переживали, місця собі не знаходили. А ти випихаєш сестру на вулицю. Куди ж мені тепер йти?-тут же розлютилася Уляна. Я була здивована швидкими перемінами настрою. То вона любляча сестричка, то вже галасає на цілий під'їзд і називає безсоромною.