Частина 17

В суботу зранку ми з Володимиром поїхали до його батьків. Там і мали заночувати, а в неділю ввечері повернутись в місто. Вони жили в невеличкому містечку за містом. Їхали ми не довго, якигось 40 хвилин. Володимир заїхав на велике подвір'я і я змогла побачити шикарний будинок, якого не дуже добре видно з-за паркану.

Будинок був на два поверхи. На вигляд змахував на замок. На другому поверсі були великі панорамні вікна, з одного виходив великий балкон. Я оглянулась навкруги і побачила великий садок, де були і квіти і дерева. Попри доріжку росли високі туї однакової форми. Володимир дістав з багажнику наші сумки і взявши мене за руку, повів до входу. Коли він постукав в двері моє серце швидко забилося. Мені ще ніколи не приходилось знайомитися з батьками хлопця. Навіть, якщо це лише гра.

Двері нам відкрила мама Володимира. Вона була вдіта просто, по-домашньому. Жінка вся світилась від щастя і одразу ж обійняла сина, а тоді мене.

-Як же я рада, що ви приїхали. Проходьте.-вона пропустила нас в середину і до нас вийшов чоловік.

Він був високим з темним волоссям і бородою, але де-не-де вже була сивина. Очі в нього були не карі, як у Володимира, а зелені.

-Привіт,тату.-сказав Володимир і потиснув чоловікові руку.-Знайомся,це моя наречена - Юля. Юля,а  це мій батько - Андрій Романович.

-Дуже приємно.-я теж потиснула чоловіку руку і він стримано мені посміхнувся.

Напевне він не дуже любить говорити, як його дружина.

-Діти, ну що ви стоїте на порозі, проходьте в середину.-защебетала Світлана В'ячеславівна і повела нас до вітальні.

Ми сіли з круглий стіл і жінка в уніформі почала приносити нам їжу.

-Зараз ми поснідаємо і ви відпочинете.

-Твоя мати на вечір зібрала всю сім'ю.-пробурмотів батько Володимира.

-І Данило приїде?

-Звісно приїде. Як він може таке пропустити?-жінка почала голосно сміятися.-Він коли дізнався, що ти привезеш в дім свою наречену, то кинув всі справи і сьогодні ввечері приїде.

-А Данило, це брат Володі?-запитала я, тому що не розуміла про кого вони говорять.

-Так. Він молодший від нього на 9 років і у нього вже є своя сім'я. Я завжди Володі казала, що Аліна йому не пара. А він потратив на неї свої найкращі роки.

-Мам,не починай.-якось ображено сказав Володимир.

Я собі тихенько усміхнулася. Все ж було приємно почути, що Аліна не всім подобалась.

-Юліє, то ти працюєш з Володимиром?-запитав батько чоловіка.

-Так. Я його секретарка, але зараз ще працюю над одним проектом.

-Юля теж архітектор, але вона не закінчила навчання.-втрутився Володимир.

-І чому ж?-поцікавився Андрій Романович.

Напевне я йому не дуже сподобалася. Або він просто хоче перевірити мене.

-Андрій, ну що ти допитуєш дівчину?-тут же сказала Світлана В'ячеславівна.

-Мені просто цікаво.-знизив плечима чоловік.

-Моя сім'я просто була не багатою, тому я не могла оплачувати навчання.-сказала я.

-Юля, допоможеш мені пізніше приготувати вечерю?-перевела тему жінка.

-Так, звісно. Я люблю готувати.

-Юля такі смачні млинці жарить.-похвалився Володимир і аж облизався.-А ще ми недавно готували ті голубці з картоплею і грибами. Вийшли просто смачнющі.

-Ось бачиш,а ти переживала, що невістка не вмітиме готувати.-засміявся Андрій Романович до своєї жінки.

-Я від Аліни ніколи помочі не чекала. Як добре, що Володя нарешті знайшов собі достойну дружину.-я побачила по обличчю Світлани В'ячеславівної, що вона була дуже щаслива і задоволена.

-Мам, хвати вже згадувати Аліну.

-Добре-добре.

Поснідавши, ми з Володимиром пішли відпочити. Світлана В'ячеславівна сказала, що чекатиме мене через дві години на кухні. Як я зрозуміла, то спати нам прийдеться разом. Вже й нічого казати не стала.

-Це моя кімната. Я сюди рідко приїжджаю,тому меблі старі.-сказав Володимир.

Ця кімната виглядала дещо по-дитячому, але все було зроблене зі смаком і аж ніяк не виглядало старим. Щоправда ліжко було дещо меншим, ніж у квартирі Володимира, але туди сміло могли поміститись двоє людей.

Я підійшла до полички, де стояли фотографії. На них Володимир ще зовсім маленький. Він був дуже гарненьким і навіть трішки грубеньким, але зараз і не скажеш, що це одна і та сама людина.

-А це Данило?-запитала я і показала на фотографію, де Володимир з якимось хлопчиком.

-Так. У мене тоді випускний був.-він сидів на ліжку і спостерігав за мною.

Я ще трішки порозглядала фотографії, а тоді дістала з сумки одяг,щоб він не мнявся.

-Хочеш, то поспи трішки.-сказав Володимир.

-А ти?

-Я теж.-чоловік усміхнувся і похлопав рукою по ліжку.

-А де тут ванна?-запитала я.

-Навпроти.

-Тоді ти лягай,а я пізніше прийду.-я швиденько вибігла з кімнати і зайшла в ванну.

Все одно якось не звично лягати в одне ліжко з чоловіком, навіть якщо він тобі подобається.

В ванні я посиділа хвилин 15 і аж тоді повернулася в кімнату. Володимир лежав під одіялом і здається вже спав. Тож я тихенько зняла шкарпетки і лягла з іншої сторони. Повернутись лицем до чоловіка не наважилась. Боялась ще більше не закохатись. А цього робити аж ніяк не можна.

Спати я точно не хотіла, тому що вночі добряче виспалась. А ось Володимир, напевне, вчора пізно заснув, тому що спав дуже міцно.

Годинник, що висів на стіні показував, що вже пора йти допомагати Світлані В'ячеславівні з вечерею. Тому я тихенько встала і зав'язала волосся в пучок. Володимир продовжував спати і я обережно накрила його одіялом, тому що він встиг розкритись. Як же хочеться його поцілувати... Я уважно розглядала його риси обличчя і неочікувано для себе самої повільно поцілувала його щоку,яка дуже сильно колола від щетини.

-Я прийшла.-сказала я, зайшовши на кухню.

Жінка вже у всі руки поралась на кухні. На столі стояло багато тарілок, овочів і різних продуктів.

-Ти відпочила?-запитала турботливо Світлана В'ячеславівна.

-Так, я вночі виспалась, а Володя напевне працював допізна,тому одразу ж заснув.А що ми будемо готувати?-поцікавилась я.