Частина 16

Чому мене так болить голова? Я що, вчора випила так багато? Та ні. Не багато.

Я повільно розплющила очі і моє серце почало шалено калатати. Як я могла ось так заснути?

Через те, що на дивані не так багато місця я майже всім тілом лежала на Володі. Ще й так нахабно закинула на нього ногу. А він? Він міцно обіймав мене, та щей пробрався рукою під мою футболку. Його гаряча долоня так і пропікала мою шкіру. Але чому я відчула це тільки тепер, коли проснулася?

Але чорт, так приємно...

-Доброго ранку.-хриплим і одночасно тихим голосом сказав Володимир.

О Боже, цей чоловік, що він зі мною робить?

-Доброго ранку.-тихо відповіла я і швидко встала.-Потрібно збиратись на роботу.

Володимир в ту ж мить почав якось дивно посміхатись.

-Що тобі таке снилося?-запитав чоловік.

-Що?

-Ти вночі ледь не побила мене.

-О Боже...-вихопилось в мене.-Я навіть не пам'ятаю. Я сильно тебе била?

-Ні, я швидко тебе заспокоїв.-і знову ця посмішка...

-Як?

Володимир прям таки "накинувся" на мої губи і почав нахабно цілувати мене. Я в якусь секунду хотіла відповісти на цей поцілунок, але все ж таки відсунулась від нього.

-Ось так і заспокоїв.-спокійно сказав чоловік.

-Більше не роби так.-швидко відповіла я і побігла до ванної.

Мене переповнювали емоції. Серце так шалено билось, що ледь не вискакувало з грудей. По тілі пройшлись мільйони мурашок, а я почервоніла аж до кінчиків вух. Все в одному. Я швиденько вмилась холодною водою і почала збиратися на роботу.

-Юля, я зробив тобі чай.-почула я голос з кухні.

-Дякую.

Сьогодні я вділа брючні сірі штани, білу майку з невеликим вирізом і прихопила з собою підходящий до штанів жакет. Не було у мене тут одягу для роботи,але і це не погано дивиться.

Я вийшла з своєї кімнати за декілька хвилин до того,як треба було виходити. Швидко випила чай і не дивлячись навіть на Володимира пішла до виходу.

Дорогою до офісу в машині стояло страшне напруження. Їхали мовчки. Володимир уважно слідкував за дорогою, або навіть і думав про щось. А я то думала до чого ті поцілунки без потреби. Може, шеф і справді закохався? Та ну, бути такого не може! Швидко викинула ці думки з голови і думала про роботу. Я ж геть забула, що мій блокнот з всіма зустріччями на сьогодні вдома, у моїй квартирі.

-А ми можемо заїхати до мене, щоб я взяла свій блокнот?-запитала акуратно я.

-Добре.-спокійно відповів чоловік, але додав:-Тобі дуже пасує цей костюм.-він швидко кинув свій погляд на мене і я побачила на губах посмішку.

-Дякую.

-Після роботи ще маємо дещо обговорити.

-Що саме?-поцікавилась я.

-Побачиш.-він знову кинув в мою сторону красиву посмішку і в цей момент машина зупинилася біля мого під'їзду.-Піти з тобою?

-Ні-ні, я швидко.

Я й справді швидко захопила блокнот і повернулася до машини. До офісу від моєї квартири дуже близько, тому ми за якигось пару хвилин заїжджали вже на підземну парковку офісу. І тут як тут нас чекала "банда" журналістів. Тільки цього і бракувало.

-Почекай в машині.-сказав чоловік і вийшов з машини.

Я так і сиділа, декілька хвилин. Бачила, що Володимира знімають зі всіх сторін і сують мікрофони ледь не під ніс. Він щось їм говорить, а тоді відкриває дверку біля мене. Я налякано глянула на нього, але все ж таки поклала свою долоню в його. Журналісти ще пробували нас знімати і задати якісь питання, але ми швидко зайшли в ліфт.

-Що ти їм сказав?-запитала я.

-Сьогодні назнач інтерв'ю.-спокійно відповів чоловік.-Поки я не відповім на їхні запитання, нас так і будуть переслідувати.

Я швиденько записала на вільний час інтерв'ю і вирішила пізніше подзвонити і попередити журналіста.

В офісі справи йшли, як по маслу. Зустрічі, конференції, проекти і нові договори. Вересень зустрічав нас великою кількістю роботи. Шеф був сьогодні спокійним, а якщо спокійний він, то і в офісі панує спокій.

На 14:30 була назначена зустріч з журналістом. До мене підійшла дівчина років десь так 20-22. Виглядала вона молодо і зовсім не похожа на тих інших журналістів.

-Доброго дня. В мене назначене інтерв'ю з Володимиром Андрійовичом.-защебетала дівчина.

-Так, приходьте в його кабінет, він чекає на вас.-я показала рукою на двері його кабінету і дівчина поспіхом туди зайшла, ніби не хотіла втрачати жодною хвилини.

Мені було дуже цікаво про що вони там будуть говорити, але просто так зайти і слухати їхню розмову я ненаважилася. Пізніше все одно прочитаю інтерв'ю в журналі.

Та дівчина-журналістка пробула в кабінеті Володимира десь 30-40 хвилин. Після того, як вона задоволена вийшла з кабінету і попрощалася зі мною, я одразу ж кинулася до шефа, щоб дізнатись подробиці.

-Як пройшло? Що вона запитувала?-почала розпитувати я,як тільки закрила за собою двері.

Володимир сидів в своєму кріслі і з посмішкою на губах проводив пальцями по своїй щетині.

-Моя наречена така любопитна.-сказав він і підійшов до мене.-Питала дуже багато всього, але нічого доречного.

-Чому?

-Було таке відчуття, ніби якась студентка прийшла до мене попліткувати.-в цю мить я засміялася.

-Я з задоволенням прочитаю статтю. Так цікаво.

-Мене питали, коли ми плануємо зіграти весілля.-з такою ж хитрою посмішкою сказав Володимир.

-І що ти сказав?

-Сказав, що ми ще нічого такого не планували. Але...

-Але?-я глянула на нього і зрозуміла, що щось тут не чисто.

-Ні, нічого.-він якось розгубився і швидко повернувся на своє крісло.

-Ну скажи! Чому але? Що ти їй сказав?

-Біжи працювати, через годину підемо разом на зустріч з Віталієм.

-Добре.-сказала я і наіграно надула губи.

-Не дуйся, тобі не личить.-він мило заусміхався і тоді я пішла.

Тільки-но я вийшла за двері, як на мене налетіла Олена. Вона була якась стривожена.

-Привіт.-привіталася я.

-Привіт. Юля, тут таке...

-Що таке?

-Ми ходили обідати і я бачила Аліну. Вона теж була в кафе.-мені зараз не хотілось ще проблем з колишньою дружиною мого фіктивного нареченого.