Частина 15

Я розплющила очі і зрозуміла, що вже давно ранок і я зовсім не в своїй квартирі. Зараз я сплю в кімнаті,яка знаходиться в квартирі Володимира. Він знову на руках заніс мене сюди. Це вже швидко в традицію перейде. Я  піднялась з ліжка і глянула на годинник. 10 ранку. Володимир напевне вже давно встав. І чого він не розбудив мене на роботу? Чи сьогодні вихідний?

Я тихо, мов мишка вийшла з кімнати. В коридорі стояли наші валізи, але Володимира нігде не було. Заглянула в кабінет - пусто. Вирішила глянути в його спальню. На щастя двері були привідкриті і я побачила, як на ліжку мирно спить собі чоловік. Закрила тихо двері і попленталася до своєї кімнати щоб вдіти щось інше, бо спала я у вчорашньому одязі. Тоді пішла на кухню і глянула які продукти є в холодильнику. Взялась готувати сніданок. І так, я вирішила пожарити млинці. Минулого разу Володимир їх наминав за дві щоки.

Час за готуванням пройшов швидко, я й не помітила як пройшла вже ціла година, а чоловік так і продовжував спати. Напевне з дороги потрібно йому набратись сил. Я поставила чайник на чай і включила кавоварку.

Я аж здригнулася, коли почула, що в двері дзвонять. Швидко побігла їх відчиняти. На порозі стояла жінка років 50-ти. Вдягнута в плаття ніжно розового кольору і з сумочкою в руках. Вона, побачивши мене, одразу посміхнулась мені, а її карі очі заблищали.

-Доброго дня. Чим можу допомогти?-запитала я, бо ніколи ще не бачила цієї жіночки.

-Доброго дня. А Володя вдома? Я його мама.-я від неочікуваної відповіді заклякла на місці.

-Аа... Він...він ще спить. Ви приходьте.-я швидко звільнила прохід і жінка зайшла в квартиру.

-А ти, напевне, Юля?-жінка мило посміхнулась  і оглянула мене з ніг до голови.

-Так.

-Мене звати Світлана В'ячеславівна.-так ніжно відповіла жінка і мені якось стало спокійніше, хоч і серце продовжувало калатати.

-Дуже приємно. Ви...приходьте на кухню. Може вам чай чи каву зробити?-я заметушилась і не знала куди себе подіти.

-Якщо можна, то чай. Я тебе не розбудила?

-Ні-ні. Я вже давно встала. Готувала сніданок для Володі.-сказала я і показала рукою на кухню.

Жінка зайшла туди і сіла за стіл. Я ж стояла навпроти неї, ніби на допиті. Навіть не знала що мені говорити.

-Я дуже рада, що познайомилась з тобою,хоч і дізналась про одруження свого сина з журналу.-вона витягла з сумочки невеликий журнал де на самій обкладинці виднілося наше фото з мого дня народження.

-Я піду розбуджу Володю.-сказала швидко я і побігла до його кімнати.

Зараз я виглядала напевне, як буряк і як дуринда. Жінка спокійно собі сиділа і щось говорила, а я навіть в очі їй боялась глянути. І це ж треба... Я не планувала взагалі знайомитись з батьками мого фальшивого нареченого.

Володимир спокійно спав на своєму ліжку і тихенько сопів. Я одразу кинулась до нього і почала будити. Він одразу відкрив очі і налякано глянув на мене.

-Юля, що сталося?-занепокоєння запитав чоловік.

-Там...-я показала пальцем на двері.-Твоя мама прийшла.

-Боже, я думав, що щось серйозне.-він швидко піднявся з ліжка і пішов на кухню.

Коли його побачила мама, то одразу обійняла сина. Чоловік виглядав заспано і замучено.

-Мам, ти налякала Юлю.-перше, що вирішив сказати чоловік. Я одразу винувато глянула на жінку, а тоді на її сина.

-Я не хотіла. Але я на тебе ображаюсь. Я навіть не знала, що мій син збирається одружуватися. Ти повинен був приїхати і познайомити нас зі своєю майбутньою дружиною.-шквал дорікань вилетіли за декілька секунд.

-Мам, все сталося випадково. Ми приховували як могли.-виправдався чоловік.-Тоож,ви вже познайомилися?

-Так. Але я дізналася лише її ім'я. Я так хочу багато дізнатися, але боюсь, часу не хватить.-жіночка підійшла до мене і поклала легенько руку на пличе.-Тому, я запрошую вас завтра на вечерю.

-Ми не зможемо завтра, в нас робота.-одразу запротестував Володимир.

-Тоді, на  вихідні. Думаю, мені хватить двох днів щоб краще познайомитись з майбутньою невісткою.-вона щиро посміхнулась і тепер підійшла до сина.-І це не обговорюється.

Здається, я тепер знаю, в кого Володимир такий впертий. Навіть та сама фраза: "І це не обговорюється". Подумавши про це, я трішки усміхнулась.

-Може, поснідаємо разом?-запропонувала я, поки мати з сином про щось сперечалися.

-Я вже буду бігти, на мене водій чекає, а вам гарно провести день.-вона поцілувала спочатку Володимира, а тоді мене.

Я провела Світлану В'ячеславівну до дверей і тоді повернулась на кухню.

-Ммм, млинці!-побачивши їх, Володимир накинувся на них, як мала дитина.

-Зажди, я джем дістану.-засміялася я і відкрила холодильник.

-Дуже смачні! Дякую, що приготувала.

-Це я віддячила за те, що ти на руках мене аж до квартири приніс.-я спокійно сіла навпроти нього.-Хоча,міг розбудити.

-Ти б тоді захотіла до себе, а так, мені на млинці перепало.-він почав голосно сміятися і я підтримала його.

-То ми на вихідні поїдемо до твоїх батьків?-запитую я.

-Ну тепер прийдеться. Готуйся до допиту.-він знову посміхнувся.-Але ти так сьогодні розпереживалася, що я вже не знав, що думати коли ти розбудила мене.

-Я просто була не готова до такої зустрічі. Вибач, що налякала.

-А ти сирники вмієш готувати?

-Вмію.

-Я їх просто обожнюю!-його очі заблищали і я побачила в них малу дитину, яка получила те, що давно хотіла.

-Тоді, колись приготую тобі їх.-я допила свій чай і поставила посуд в мивальник.-А що ти ще любиш?-поцікавилася я.

-Моя мама готує дуже смачний плов. А ще, колись бабуся запікала голубці з картопляним п'юре і грибами. Просто пальчики оближеш!

-Ти серйозно?-скрикнула я і чоловік аж здригнувся.-Та я їх просто обожнюю! Мммм, це ж така смакота!

-Ось і вирішено! Готуємо сьогодні голубці.-чоловік встав з-за столу і підійшов ближче.-Збирайся, поїдемо в супермаркет.

-Але... Ми на роботу не підемо?

-Сьогодні ж вихідний.

-Тоді добре. Через 20 хвилин буду готова.