Сьогодні - третій день нашої відпустки. І я знову прокинулася з поганим передчуттям. Що ж таке має статись? Та коли я побачила засмученого Володимира, який сидів на м'якому кріслі, то зрозуміла, все таки щось тай трапилось.
-Що таке?-одразу запитала я.
Він глянув на мене якось з виною і швидко опустив очі. Мене це напрягало, дуже сильно. Я швидко піднялась і взяла зі столу планшет, який стояв увімкнений.
Почала читати статтю і просто жахалася від побаченого.
"Відомий бізнесмен - Атаманчук Володимир, якого недавно замітили з жінкою, вже сьогодні відпочиває на Шацьких озерах зі своєю нареченою.
Як стало відомо, ця жінка - секретарка Володимира - Ільченко Юлія. Відпочивають вони разом з колегами з офісу і дуже весело проводять час."
Після короткої статті побачила наші фотографії. Хтось нас сфотографував, коли Володимир допомагав мені розщіпнути желет, а тоді і декілька фото, коли ми купались. Після фото було продовження:
" Поки що ніхто не коментує цього. Але всі задаються питанням: Як давно у Володимира появились стосунки?
Колишня дружина Володимира - Аліна, прокоментувати це так:
-Я недавно дізналась про цю жінку і не вірю, що у них можуть бути якісь стосунки."
На цьому стаття закінчилась і я впала на крісло поряд.
-Це жах.-сказала я і закрила долонями обличчя.
-До мене вже дзвонили, щоб я дав інтерв'ю.-він затих, а тоді якось спокійно додав.-Мені потрібно щось придумати...
-Це все так невчасно. Але хто міг зробити фото? Всі були разом з нами у воді.
-Це точно не з офісу. Напевне хтось впізнав мене. Вибач, що твоє ім'я засвітилось в пресі.
-Нічого не вдієш...-я навіть спробувала взяти себе в руки і прийняти якесь правильне рішення.
-Юль, я мушу тебе про дещо попросити. Надіюсь, ти зрозумієш мене і ввійдеш в моє положення.
-Що ти пропонуєш?-запитала зацікавлено я, та коли побачила його вираз обличчя все зрозуміла.-Ти хочеш продовжити цю гру?
-Я не знаю, як поступити інакше.
-Не потрібно було цього всього починати...-зашепотіла я, але чоловік напевне все почув.
-Вибач, я залишу тебе одну.
Чоловік вийшов з номеру. Я, залишившись одна обдумувала це все. Володимир допоміг мені з Владом, а я можу допомогти йому якось зам'яти цей скандал, тим самим способом.
Але чим довше я знаходжусь з цим чоловіком, тим менше починаю вірити у правдивість про свою недовіру чоловікам. Це я розуміла чудово і мені було страшно знову комусь довіритись.
Не прийнявши ніякого розумного рішення я спустилась в ресторан на сніданок. Видихнула і направился до колег, натягнувши посмішку. Володимир направив свій погляд на мене і через силу посміхнувся.
-Доброго ранку.
-Привіт, Юль.-відповіли всі.
Я сіла за стіл поряд зі "своїм нареченим" і замовила чай з дисертом.
-Які плани на сьогодні?-запитав Денис.
-Можемо погуляти берегом, або піти на озеро Люцимир. На завтра я орендував яхту до самого вечора.-відповів шеф.
Всі одразу ж пожвавішали. Я теж постаралась посміхнутись,все таки завтра особливий день. Але про нього ніхто навіть не здогадується. Влад якось з насмішкою дивився то на мене, то на Володимира і мене це напрягало.
-Бачив зранку нову статтю в інтернет-газеті. Ці журналісти вас навіть на відпочинку дістануть.-почав Влад.
-І не кажи... Як тепер можна спокійно відпочивати, коли за тобою ледь не слідкують?-підтримала розмову Олена.
-Я взагалі здивувалась, коли побачила цю статтю. Стільки інформації, навіть фотографії.-додала Валерія, ще одна дівчина з офісу.
-Не варто це обговорювати. Через кілька днів все вщухнеться.-заскоїв усіх Володимир.
-Привіт всім.-до нас приєднався Олексій і одразу розрядив обстановку. Він завжди здавався дуже веселим.
-Олексій Семенович, приєднаєтесь сьогодні до нашої прогулянки?-защебетала Олена. Я ще вчора замітила між ними якусь магію.
-Я з радістю.-осяяв її милою посмішкою, відповів Олексій.
Зразу ж після сніданку ми пішли на прогулянку. Вирішила на озеро Люцимир піти іншим разом. Дітей теж взяли. Вони додавали нашій, на перший погляд, нудній компанії веселого сміху і жартів.
Ми йшли тим самим парком, де вчора гуляли з Володимиром. Всі розбились на пари. Володимир виглядав дуже засмученим і мені захотілось його підбадьорити. Тож я впевнено зловила його за руку. Після чого побачила на собі пару здивованих,чорних очей. Вже через декілька секунд на його вустах появилась усмішка, а очі засяяли.
Ми зупинились біля дитячої площі. Тут було багато качель і навіть пісочниця. Всі якось розбіглись хто-куди. Батьки доглядали за своїми дітьми. Хтось відійшов до машини, яка продавала вуличну їжу. Інші присіли на вільні лавочки. Володимир міцніше стриснув мою руку і кудись потягнув.
-Я хочу показати тобі одне місце.-заявив він.
-Яке місце?-поцікавилася я.
-Хай це буде сюрпризом.
Я вже дочекатись не могла, так хотілось побачити то місце, про яке Володимир нічого не хотів розповісти.
Ми звернули в сторону готелю і мене здивувало таке. Хотів показати якесь цікаве місце, а привів мене в готель?
Тримаючи мене за руку він посадив в мене в машину, обійшов її і ми рушили.
-То куди ми їдемо?-спробувала дізнатись я.
-Я ж казав, що це сюрприз. Але дорога займе близько двох годин.
-Ну добре. В нас є час. Але ми нікого не попередили.
-І що? Ми дорослі люди. Тим більше, у нас є телефони,то вони зможуть подзвонити.
Як і сказав Володимир, дорога зайняла близько двох годин часу. Але за цей час ми встигли поговорити,дізнатись більше про один одного.
Ми заїхали в ліс, якщо це так можна назвати. Пекуче сонце пропускало свої промені крізь дерева.
-Закрий очі.-сказав Володимир.
-Ми що, малі діти?
-Ну будь ласка. Це місце дуже унікальне.-він зробив дуже милу посмішку і я здалась,закрила очі.
-Тільки дивись, щоб я не впала.
-Я буду тебе тримати.
Я відчула його руки на своєму тілі. Однією рукою він обійняв мене за плече, іншою тримав мої руки.
#10614 в Любовні романи
#2582 в Короткий любовний роман
#4159 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 28.08.2020