Частина 9

Автобус з нашими колегами прибув десь через годину. Я вже встигла розкласти свої речі, Володимир теж розкладав свої. Одразу ж договорились, що ніяких поцілунків і тим більше - сексу. Володимир розповів, як колись відпочивав тут з дружиною і дуже добре пам'ятав всі чудові місця тут.

Ми спустилися в хол, де всі вже згуртувались недалеко від рецепшену. Одразу помічаю Влада. За руку його тримає маленький хлопчик, напевне син. Але чому я не помітила його скоріше? Відводжу погляд від нього і заховую руку з обручкою за спину, щоб ніхто не помітив. Не витримаю я зараз цих поглядів.

Всі поділились між номерами. Як вияливлось, на четвертому поверсі знаходяться лише номери-люкс,тому всі інші будуть жити на 3 поверсі.

Поки Володимир спілкується зі своїм старим другом - Олексієм Семеновичем, до мене підходить Денис,а за ним Олена.

-Юля,а в якому ти номері поселилася?-запитує Олена.

Я ніяковію і відчуваю, як підкошуються коліна. Що робити?

-Я?-перепитую, наче дурненька і очима шукаю Володимира.

Хай краще він це скаже, бо я не витримаю. Він відривається від своєї розмови і дивиться на мене. Наче відчуває, що я потребую його допомоги. Олексій Семенович теж спостерігає за мною і я бачу, як шеф прямує в нашу сторону.

-Ти, Юля, а хто ж ще?-тим часом відповідає Олена.

Здається, я зараз збожеволію.

-Мені твоя секретарка сказала, що ти будеш сам, а тепер я дізнаюсь,що ти з нареченою приїхав.-чую я голос Олексія за спиною Олени і переводу погляд на чоловіків.

Олена і Денис стоять, наче їх холодною водою облили. Вони не здогадувались, що таке можуть почути.

-Так вийшло.-спокійно відповідає Володимир і підходить ближче до мене.-Знайомся - це Юля, моя наречена і секретарка.

Я важко ковтаю слину і дивлюсь на спантеличених друзів. Володимир легко поклав руку на моє бедро, а я, наче язик проковтнула, стою.

-Дуже приємно. Я - Олексій.-простягує руку мені чоловік, на вигляд трішки старший за Володимира.

Тисну йому руко і знову дивлюсь на Олену з Денисом. Вони взагалі не очікували такого розвитку подій.

-Друзі...-Володимир похлопав в руки і привернув увагу всіх.-Можете розходитись по своїх номерах. О 20:00 чекаю всіх в ресторані на вечері. Відпочиньте з дороги.-всі слухають шефа і метушаться. Хтось вирішує підніматись ліфтом, хтось йде сходами, а я все так і стою.

Тепер всі знатимусь про ці фіктивні стосунки...

-Юля, ходімо.-лагідно каже Володимир і я слухняно йду за чоловіком.

Він трішки зменшує швидкість своєї ходьби і вже йде поруч зі мною. Час від часу дивиться на мене, а тоді знову відводить погляд.

В мене таке відчуття, ніби щойно відкрилась найстрашніша таємниця на світі. Хоча, ще не всі про неї дізнались, та це не на довго.

Моє серце ще до сих пір вистрибує,а коліна трусяться. Я вже починаю жаліти про те, що згодилась на цю гру.

Ми заходимо в ліфт і за нами забігає Олексій. Він щиро нам посміхається і я теж, здається, видала щось похоже на посмішку.

-Як ти міг мовчати, що в тебе появилась в житті жінка?-запитує Олексій в мого шефа.

-Не хотів афішувати наших стосунків. Ти ж знаєш Аліну.

-Як ви познайомились? Як довго разом?-у мене точно немає відповіді на ці питання, але здається, Володимир був готовий до таких запитань.

-Досить довго, щоб зрозуміти - це найкраща жінка в світі.-наче щиро говорить шеф, але я ж то знаю, що це лише гра.

Олексій переводить погляд на мене. Мабуть, мені не вдасться уникнути допиту.

-Юліє, ну хоч ти скажи... Як тобі вдалось розбити його кам'яне серце?-жартома запитує Олексій.

-Я не знаю...-стараюсь так само жартома відповісти.

Олексій виходить за нами з ліфту, але попрощавшись прямує в іншу сторону. Як потім стало відомо, там знаходиться його кабінет.

Заходимо в свій номер і я ледь не плачучи говорю:

-Це так важко...!

-Що?

-Грати роль.

-Вибач, що вплутав тебе в це все.

Тепер я зрозуміла, що Володимир і сам жаліє про це. Але дороги назад немає. Треба закінчити почате. Тому я легко посміхнувшись виходжу на балкон. Захотілось побачити кваєвид.

Картина і справді вражає. Навкруги багато дерев, недалеко від готелю видніється озеро. Так хочеться вже скупатись в цій кришталево-чистій воді.

-Тут дуже гарно, правда?-запитує чоловік позаду мене.

Спочатку я здригнулась від його голосу, але тоді щиро посміхнулась. І справді, тут дуже гарно...

-Дуже..-захопливо промовляю я.

-Ти не втомилась з дороги?-турботливо запитує чоловік.

-Ні. Я ж спала.

-Ти не проти, якщо я трішки посплю?

-Звісно. Я не буду мішати. Попрацюю над проектом десь в холі.-я вже збиралась йти, але Володимир легко зупиняє мене, схопивши за руку.

-Ти ображаєшся на мене?

-Ні.

-Чому тікаєш від мене кудись?-він легенько посміхнувся.-Ти не будеш мені мішати.

-Я...я хотіла, як краще. Але раз ти кажеш, що мішати не буду, то я попрацюю в номері.-я розгубилась, тому що чула на обличчі дихання Володимира.

Чоловік знову посміхнувся і повернувся в номер. Я дістала свої речі для роботи і сіла за журнальний столик, який стояв в номері. Володимир зняв свій піджак і взуття, а тоді ляг на ліжко, навіть не накриваючись одіялом. Я постаралась відволіктись від цього і думати про проект, який мені потрібно завершувати вже.

Пройшла напевне година від сили. І мені вже насправді набридло працювати, тай думки лізуть зовсім не ті. Вирішила пройтись готелем, його тереторією. Зібрала всі речі в свою спеціальну сумку і хотіла вже йти. Звернула увагу на Володимира. Він міцно спав. Я підійшла ближче. Його волосся розкуйовдилось, обличчя розслабилось і тепер він не виглядає таким строгим шефом, як до того. Я накинула на нього одіяло з іншої сторони ліжка,а тоді тихо вийшла.

Тільки-но переступивши поріг свого номеру я пожаліла про це. Хотілось втекти і заховатись назад, але мене помітили. Олексій посміхнувся і я підійшла до нього. Тепер я точно здурію. Він ж закидає мене питаннями.