Частина 8

Дні проходили досить швидко. Всі були заклопотані, щоб закінчити важливі справи до відпустки. Я теж бігала то туди, то сюди в порученнях шефа. Все було, як завжди.

Завтра ми вирушаємо в дорогу. Нарешті можна буде відпочити від роботи, провести останні дні літа в хорошій компанії, та й взагалі, на озері, де можна буде купатись і загаряти.

Остання година робочого дня добігала кінця, всі метушаться і вже рівно о 18:00 щезають з робочих місць. Я ж чекаю на шефа, тому що він сьогодні захотів мене підвести і поставив перед фактом.

Після мого переїзду наші дружні стосунки, які колись були в його квартирі, закінчились. Він - шеф, а я - його асистентка. Це все...

Володимир вийшов з кабінету, як завжди в костюмі, сьогодні на ньому був сірий костюм, окуляри, до яких я вже починаю звикати і щетина, яка з кожним днем виростає все більше.

-Ходімо.-сказав шеф і я відразу ж побігла за ним.

Насправді, я вже звикла до цієї роботи. Почала привикати кожен день бачитись з новими людьми, їздити на різні склади, стройки.

-Автобус заказаний?-перепитам Володимир вже в машині.

-Так. Завтра в 08:00 він буде біля офісу.

-Я поїду машиною. А ти, якщо не проти, складеш мені компанію.

-Володимир Андрійович, плітки і так ще не вщухли...

-Не переймайся через це.-він завжди так говорив.

-Добре.

Ми вже під'їхали до мого під'їзду, так як я жила дуже близько до роботи. Я вийшла і попрощалася з шефом.

Повернулась в свою самотню однокімнатну квартиру і сіла на крісло. Нічого не хотілось. Дуже втомилась на роботі. Але потрібно ще зібрати речі і приготувати щось їсти в дорогу. Тепер і про шефа треба подбати.

Зробила всі справи і наостанок пішла в душ. Змила з себе цей важкий день і повалилась на ліжко.

Зранку будильник збудив мене і я неохоче піднялась з ліжка. Зробила ранкові процедури і вділа одяг, який ще підготувала з вечора. Сьогодні на мені незмінна блузка, але блакитного кольору і чорні штани, які зверху зав'язуються на бант. Взула свої білі кросівки і чекала на дзвінок шефа.

Насправді, я планувала їхати автобусом, зі всіма. Але раз шеф захотів щоб я йому склала компанію, то нехай. Головне щоб пліток не було.

Рівно в 07:30 в мене заграв телефон і це був Володимир. Я скинула дзвінок і захопивши свої речі вийшла з квартири.

Володимир допоміг мені поставити сумку в багажник і навіть двері мені відкрив. Під'їхали до офісу, де всі вже помало збирались.

-Всім привіт.-я вийшла з машини і зі всіма привіталася.

-Привіт.

Багато було незнайомих мені людей, так як хтось їхав з сім'ями.

-Юля, сядемо разом в автобусі?-запропонував Денис.

Цей чоловік був самотнім і постійно старався якось догодити мені. Я розуміла його натяки, але вперто їх ігнорувала. Не хватає мені ще стосунків з чоловіками.

-Я їду машиною з шефом.-спокійно відповіла я.

Денис оглянув Володимира уважним поглядом.

Поки під'їхав автобус вже всі зібрались і були готові до довгої дороги. Всі склали свої речі в багажник автобуса і позаскакували в середину. Я залізла в машину Володимира і ми рушили.

-Довго їхати?-запитую, адже треба про щось спілкуватись.

-Приблизно 7 годин.

-А ви..., тобто ти дорогу знаєш?-поцікавилася я.

-Я декілька разів туди їздив відпочивати, коли ще був одружений. Тай друг там влітку живе.

-Зрозуміло.

Володимир увімкнув музику, але не голосно. Чоловік поруч зі мною впевнено веде автомобіль. Зараз сидячи з ним, не можу відірвати погляду від його мужнього профілю. Навіть в рослабленій позі відчувається впевненість і сила. Зрозумівши, що вже досить довго на нього витріщаюсь, перевела погляд на вікно. За яким пролітали багатоворерхівки та інші автомобілі. Ми вже давно перегнали автобус, тому що Володимир їхав досить швидко.

-Коли зголоднієш, зупинимось десь.-сказав чоловік.

-Я приготувала нам бутерброди на дорогу.

Володимир глянув на мене з легкою посмішкою і сказав:

-Така турботлива...

Я промовчала. А що мені відповідати на таке?

-Як тобі живеться на новому місці? Звикла вже?

-Так. Але інколи скучно самій, особливо на вихідних.

-Мені теж без тебе якось нудно. Я вже звик до твоєї присутності.-сказав Володимир і ризко повернув на ліво.

-Але коли я переїхала, то більше немає пліток про наші стосунки.

-Чому ти постійно хвилюєшся через плітки? Хіба не важливіше, щоб тобі було добре?

-Не правильно, щоб дорослі чоловік і жінка жили разом.-ігноруючи його питання сказала я.

-Ну добре. Хай буде по твоєму.

Володимир знову зосередився на дорозі, а я розглядала все, що відбувається за вікном автомобіля.

-Що в тебе з Денисом?-несподівано запитав чоловік і уважно глянув на мене.

-Нічого. З чого ти взяв, що між нами щось є?

-Ви часто разом ходите обідати і він так на тебе дивиться.

-Як?-запитую я.

-Закоханими очима.

-Не думала, що таке можна помітити.-розсміялася я.

-То в вас справді нічого немає?-перепитав Володимир.

-Ні. Я ж казала, що не довіряю чоловікам. Ти знаєш про це.-відповіла я і опустила голову.

-Я просто запитав,бо мені було цікаво. Насправді, я не дуже люблю коли між робітниками появляються стосунки, тому що це мішає їм працювати.

-А були такі випадки?

-Були.

-І що ти зробив?-поцікавилася я.

-Після першого зауваження - звільнив.

-Це жорстоко.

-Але після цього таких випадків не було.-посміхнувся чоловік.

До нього хтось подзвонив, але він скинув виклик. Хоч мені і було цікаво, але я не запитувала. Але хтось настирливо продовжував дзвонити. Володимир важко видихнув і підняв трубку.

-Якщо я скидаю виклик - це означає, що я не можу говорити!-грубо сказав чоловік.-Чого тобі? Мене не буде в місті цілий тиждень. Так. Тобі яка різниця?-і відключився,а тоді взагалі вимкнув телефон.

-Хто це?-все ж поцікавилася я.

-Аліна. Не можу вже це терпіти.-сказав чоловік і прибавив швидкості.