Частина 7

Вихідні пройшли, як у в'язниці. Початок нового тижня. Понеділок. Я зібралась на роботу і вийшла з кімнати. Володимир вже був у костюмі.

-Привіт.

-Привіт.-відповіла я.

-Сьогодні вроді тихо.-він показав рукою на відкрите вікно.

-Мабуть. А що на роботі скажуть?

-Просто не коментуй цього. Яка їм різниця?

-Я сьогодні знайду собі квартиру. Досить вже цих пліток.

-Ходімо вже.

Він відчинив двері і пропустив мене. На сходах стояла якась жінка. Вона була вдіта в зелене плаття, а її підбори були просто височезними. Волосся добряче висвітлене, нарощені вії і тонна косметики на обличчі.

Володимир став позаду мене і важко видихнув. Я зразу зрозуміла, що це Аліна. Вона вродлива, але така кількість косметики все портила.

-Вова, як мені це розуміти? Двері не відчиняєш, трубки не береш, живеш з казна-ким.-вона оглянула мене зневажливим поглядом.

-Аліно, яка тобі різниця?-сердито запитав Володимир.

-Чому ти з нею живеш? Вона настільки убога, що ти вирішив взяти її до себе? Може ти ще бомжів в себе поселиш?-в цей момент, мене наче отрутою облили.

-Підбирай слова,Аліно!-крикнув чоловік.-Ти мені ніхто і не маєш права пхати носа в моє життя! Затям це нарешті!-він взяв мене за руку і повів до ліфту, так і не дочекавшись відповіді.

В мене трислись колінка, здавалось, я зараз знепритомнію. Глянула на сердитого Володимира і легко забрала свою руку, яку він ще досі тримав.

-Не зважай на неї.

Я мовчала, не хотіла нічого більше говорити. Мене охопила паніка. Я твердо вирішила знайти вже нарешті підходящу квартиру і жити в спокої. Просто бути асистенткою шефа. А то ці плітки до нічого доброго не доведуть.

Я заходила в офіс вся напружена. Мені хотілось пролізти повз всіх очей за своє місце і не виходити звідти доки всі не розійдуться. Володимиру, здається, було байдуже. Він йшов собі впевнено і розслаблено, як завжди.

Зайшли в офіс. Шеф привітався. Я теж. Косі погляди побачила одразу і просто опустила голову. Володимир неочікувано зупинився і я ледь не зайшла в нього.

-Надіюсь ви не будете вірити плітка у пресі!?-звернувся шеф до всіх. Вони всі переглянулись.

-Не будемо, це ж не вперше.-сказав хтось з групи людей.

-Тому працюйте спокійно і не думайте про плітки.-після цього шеф пішов в свій кабінет, я за ним.

Коли у мене був вільний час, я шукала квартиру. Одна знаходилась зовсім близько до офісу. Лише 5 хвилин ходьби. Тому на обідню перерву я домовились оглянути ту однокімнатну квартиру.

Шеф поїхав на зустріч з польськими акціонерами,сказав щоб я пішла пообідала.

Жінка, років сорока відчинила квартиру і я зайшла. Оглянула кухню. Досить симпатично. Хоч і місця мало, але виглядає дуже просторою. Тоді спальню. Ліжко, шафа і стіл, все що потрібно. Ванна теж з простих. Але тішить, що ремонти зроблені і стіни не стухлі, як в моїй попередній квартирі.

-Дуже мило. А яка орендна плата за місяць?-поцікавилася я.

-1500 грн. Але ще потрібно розраховувати, що ви самі будете оплачувати комунальні послуги.

Я в голові приблизно додала скільки я буду тратити на їжу, ще оренда і послуги. Але з моєю зарплатою можна собі це позволити. Тим більше, якщо це потрібно швидко вирішити.

-Добре, я згодна. Коли можна переїжджати?

-Та хоч завтра. Тільки, скажіть, будь ласка, ви скільки тут збираєтесь прожити? Бо якщо лише пару місяців, то мені таке не підходить.

-Рік точно проживу, а там буде видно.

-Тоді завтра в 19:00 вам получиться приїхати зі всіма речами?

-Так, звісно.

Я вийшла з під'їзду і раділа, що так швидко змогла знайти собі квартиру. А ще, найкраще, що вона недалеко від роботи. Потрібно буде сьогодні поговорити з Володимиром і зібрати речі. Але як відреагує на це шеф? Надіюсь він не розізлиться.

Ввечері я мотала круги в своїй кімнаті і наважувалась поговорити з Володимиром. Він був в своєму кабінеті, працював. Взяла всю волю в кулак і постукала до нього.

-Можна?-запитала тихо.

Він говорив з кимось по телефону, але кивнув головою і я зайшла. Почекала декілька, поки Володимир закінчить говорити.

-Що ти хотіла?

-Нуу...розумієш,я сьогодні ходила дивитись на квартиру...-сказала я і глянула на чоловіка.-Вона не далеко від роботи і досить нормальна. І хазяйка квартири сказала, що я можу навіть завтра переїхати.

Володимир декілька секунд уважно дивився на мене, ніби щось вивчав. Я старалась не дивитись йому в очі. Боялась, що він буде зараз кричати.

-Як хочеш. Це твоє рішення.

-Що?-перепитала я.

-Я ж кажу, якщо хочеш то переїжджай.

-Дякую.

-Але ти все одно продовжиш працювати моєю асистенткою.

-Звісно.-захотілось обняти чоловіка, але я стрималась і просто на останок подарувала йому щасливу посмішку.

Пішла збирати свої речі, хоч їх було і не так багато. Всі нові блузки і спідниці гарно зложила в свою маленьку сумку, ледве помістила їх.

* * *

-Юля, ось тобі номер мого друга.-Володимир простягнув мені візитку.-З'ясуй у всіх робочих, хто поїде, хто буде з сім'єю, хто сам. Подзвони по цьому номері і забронюй всім номера. Скажеш, що ти - моя асистентка і він тебе послухає.

-Добре. А ви будете самі, чи, може, з кимось?-не знаю для чого це запитала.

-Сам.-коротко відповів чоловік і легенько посміхнувся.

-Тоді я приступаю до роботи.

Записала все, що просив дізнатись Володимир. Більшість працівників в нашому офісі вже одружені і мають дітей. Лише одиниці самотні, як я.

Прийшла за своє робоче місце і набрала номер з візитки. Після довгих гудків почувся дуже грубий голос.

-Алло.

-Доброго дня. Це Олексій Семенович?-запитала я.

-Так.-сухо відповів чоловік.

-Я...я асистентка Володимира Андрійовича, з компанії "Строй-Буд",Юлія.

-Та невже? Чим можу допомогти?-голос одразу якось пом'якшав і мені стало спокійніше.

-Володимир Андрійович захотів зробити всім працівникам офісу відпочинок в останній тиждень літа. Ми б хотіли у вас забронювати номери.