Частина 6

День проходив менш-більш спокійно. Все як завжди, звіти, наради, зустрічі. На одну з них я не поїхала. Сиділа за комп'ютером і шукала поблизу квартири. До мене підійшла Олена, архітектор.

-Юля, ми йдемо в кафе обідати, ходімо з нами.

-Добре, я з радістю.-я зраділа і прихопивши сумочку пішла.

Ми невеликою компанією спустилися в кафе на першому поверсі і сіли за столик. Я сиділа між Оленою і Денисом. Всі заказали собі їжі і щось обговорювали.

-Юля, підеш з нами на вихідних в боулінг? Ми часто так збираємось.-я й не знала, що відповісти.

-Не знаю, можна. Я на вихідних вам точно скажу.

-Не відмовляйся, буде весело.-сказав Денис.

Я посміхнулась,але нічого не відповіла. Мене рідко коли хтось запрошував кудись.

-А давайте на вихідні щось організуємо, кудись поїдемо?-запропонувала Настя, секретар нашого юриста.

-Треба нашого шефа якось вмовити, він ж не любить такого.

-Просто він серйозний чоловік, що йому до розваг?-заявила Олена.

-Хай Юля його якось вмовить, в неї найбільше шансів, що він прислухається.-всі зразу поглянули на мене з надією.

-З чого ви взяли, що він до мене прислухається?

-Ви вроді би здрудились. На роботу разом, з роботи теж.-сказала Настя.-І де вас носило обох майже два тижні?-здається, я почервоніла.

-Добре, я спробую запитати його, але нічого не обіцяю.-я постаралась перевести тему і здається, всі забули.

Ми пообідали і повернулись в офіс. Володимира Андрійовича ще не було, тому я продовжила шукати квартиру. Знайшла кілька варіантів і записала собі номера.

-Привіт. Ти обідала?-звідкись появився Володимир і зупинився біля мого столу.

-Так, я ходила з колегами в кафе.

-Що робиш?-він глянув в мій комп'ютер і його легка посмішка перетворилась на похмуре лице.-Навіщо тобі шукати квартиру?

-Я вже вам казала... Але я просто дивлюсь.

-Ну якщо тобі від цього легше, то дивися.

-Доречі, у мене є розмова...-я згадала про прохання колегів.

-Слухаю.

-А у вас зараз є справи?

-Поки що ні. То що сталося?

-Ну... Ми були на обіді і всі говорили, що хочуть десь відпочити на вихідних зі всіма працівниками, попросили мене вас запитати. Олена казала, що ви інколи дозволяли таке організувати.

-Гм, гарна ідея.-напевне в шефа сьогодні також гарний настрій.-Тоді можеш сказати всім, що останній тиждень літа проведемо в Шацьку. У мого друга там готель є. Всі хай з сім'ями і колегами відпочинуть перед осінню.

Я зраділа як дитина, але не могла повірити в те, що щойно сказав Володимир.

-Справді?-перепитала я.

-Справді, справді. Біжи, розкажи всім, а тоді зайдеш до мене.

-Добре.

Я не дочекавшись, поки шеф зайде в свій кабінет полетіла до всіх. Коли всі побачили мене захекану і з посмішкою від вуха до вуха, то дивились на мене, як на дурну.

-В мене гарні новини.-я поплескала в долоні і всі зібрались біля мене.

-Що таке? Ти світишся вся.-запитав Денис.

-Я говорила з шефом. І знаєте що?

-Що?-запитали хором всі.

-Цілий тиждень ми проведемо в Шацьку з сім'ями і колегами.-викрикнула я.-Останній тиждень літа.-додала і замовкла.

Декілька секунд до всіх доходила щойно почута інформація, а тоді всі закричали і почали стрибати, як малі діти.

-Боже, не шеф, а золото!-викрикнув хтось.

-Це точно. Так би і розцілувала його.-вирвалось в Олени, але вона зразу ж замовкла.

-Як тобі вдалося?-запитав Олег

-Я просто запитала, чи можливо таке. А в нього сьогодні настрій хороший. От і пощастило. В його друга там готель є.

-Юля, дякую тобі.-всі налетіли на мене і почали обнімати.

Тоді всі повернулися до роботи. Я зайшла в кабінет Володимира, як він і просив.

-Ну що? Всім розповіла?-з посмішкою запитав чоловік.

-Так. Всі дуже зраділи.

-Але ти ж знаєш, що організація на твоїх руках. Потрібно знайти автобус, забронювати номера, продумати якісь цікаві забави.

-Я справлюсь.-запевнела я шефа.

-Ти вже почала готувати проект будинку для Євгена?

-Ой, ні. Я зовсім забула.

-Тоді раджу вже щось починати. У тебе буде час до жовтня. А вже навесні почнеться будівництво.

-Добре.

Цей день був просто переповнений емоціями. До кінця дня в мене не сходила посмішка і я постійно думала про відпочинок.

* * *
Ранок суботи розпочався з поганих новин. Здається, все йшло просто чудово, але не могло ж бути все так легко.

Все почалось з того, що я зайшла до вітальні і побачила розгубленого Володимира. Ніколи ще його таким не бачила. Він дивився щось в ноутбуці і пив свою каву.

-Що сталося?-саме перше, що прийшло на думку.

Він повернув до мене ноутбук і я побачила статтю. Прочитала заголовок.

 "Відомий бізнесмен Атаманчук Володимир живе з жінкою в своїй квартирі"
Побачила нашу фотографію. Це була фотографія, коли ми виходили з під'їзду, а Володимир тоді ще й руку на пличе поставив. Почала читати вже саму статтю.
"Стало відомо, що Володимир Атаманчук живе з жінкою в своїй квартирі. Ця жінка - його секретарка, Юлія. Їхні стосунки тривають вже більше місяця і вони ретельно це приховують. Як нам всім відомо, колишні стосунки Володимира з Аліною Бойко закінчилися скандалом. Що ж скаже на це сам Володимир?"

Я коли читала це, мої очі збільшились напевне до розміру орбіт.

-Боже, що ж тепер робити? Треба негайно переїхати від вас.-запанікувала я.-А журналістам сказати, що це недорозуміння.

Я почала ходили по вітальні і думати всі можливі варіанти.

-Не панікуй.-на диво спокійно сказав чоловік.

-Що ж тепер робити? Що всі на роботі подумають про мене?

-Те саме, що і журналісти. Всі будуть думати, що ми пара, як не крути.

-І що ж робити? Це ж брехня! Як вони могли написати неправду? Треба жалобу якусь написати, чи що.

-Поки що мовчатимемо, поки я не придумаю чогось. Але переїжджати тепер тобі точно не потрібно.

-Чому?-здивувалась я.

-Аліна тобі не дасть спокійно жити.-якось сумно сказав Володимир.