Частина 2

Я прокинулась  дуже рано. Це напевне через хвилювання перед новою роботою. Зразу ж відкрила свою сумку і глянула, що в мене є з одягу, менш більш, нормального. Я витягла чорні джінси і білу вільну сорочку, яка була в мене ще за часів університету. Тепер мені потрібен душ. Я тихо вийшла з кімнати і наткнулась на Володимира. Він стояв в коридорі і з кимось говорив по телефону. В дуже гарному, синьому костюмі.

-Доброго ранку, Юліє.-привітався чоловік.

-Доброго ранку. Я хотіла б в душ піти.

-Так, звісно. Ось.-він показав на двері навпроти.-Я ним ніколи не користуюсь, тому що в мене в кімнаті є ванна кімната. Тому ти можеш спокійно ним користуватись.

-Дякую.

-У нас ще година до виходу.

Ох,і цікаве життя у мене буде з шефом. Інтересно, я колись побачу його не в костюмі, а в якогось спортивних штанцях? Я швидко прийняла всі водні процедури і вділа свій одяг. Думаю, для роботи підійде. Але в мене більше нічого немає. Я вийшла з ванної і попрямувала на кухню. На столі вже стояли порізані фрукти і чай.

-Я б могла готувати сніданок для вас, поки живу тут.

-Я не снідаю, лише каву п'ю. Але можеш готувати собі все, що душа забажає. Два рази на тиждень сюди приходить жінка, прибирає і приносить продукти. Хоча я рідко їм вдома.

-Я можу і прибирати тут.

-Це зайве. У тебе буде багато клопотів з роботою. І ще одне, ти повинна знати, що потрібна мені 24/7. Якщо мені щось буде потрібно пов'язане з роботою, то розбуджу тебе навіть вночі, так як дуже часто працююі по ночах.-тепер я вже боялась мати справу з таким шефом.

-Добре. А що, власне, буде входити в мої обов'язки?

-Це все ми обговоримо в офісі. І ще...-він оглянув мене з ніг до голови.-В тебе спідниці не буде? Просто жінки в нашому офісі зазвичай в них ходять.

Мені стало соромно за те, що у мене немає жодної спідниці чи навіть плаття.

-Немає.

-Тоді давай швидко доїдай і поїдемо купимо тобі щось підходяще. Бо я так зрозумів, то тобі треба оновити гардероб.

-Але у мене грошей немає.

-Зате у мене є. Це додасться до боргу.

-А це так обов'язково? Не почекає до зарплатні?-мені не хотілось соромитись перед ним ще більше.

-В нас працюють найкращі з кращих. А ти, як моя секретарка повинна підкреслювали мій стиль, тому що будеш завжди поруч зі мною.

Це просто чудово! Тепер мені прийдеться терпіти вибрики цього чоловіка 24/7. Чи зможу я так? Я буду старались з всіх сил.

Туди, куди привіз мене Володимир в мене очі на лоба лізли. З такими цінниками я буду йому все життя борг віддавати.

-Ви не могли вибрати ще дорожче місце?-з сарказмом запитала я.

-Це найдорожче. Я вже казав, потрібно підтримувати імідж фірми.

Чоловік ходив магазином то взад, то вперед набираючи купу речей. Тоді провів мене до примірочної і вручив всі ці вішалки.

-І я повинна це все приміряти?-злісно запитала я.

-Так. Який в тебе розмір взуття?

-36.-відповіла я і закрила шторку перед його носом.

-Не забудь продефілювати.-почулось мені.

Ну і смак в цього чоловіка. Ніодних брюків, лише спідниці і лише обтягаючі. Блузки різних кольорів і з різними візерунками і нічого більше. Я вдягла для початку звичайну білу блузку і чорну спідницю-карандаш. Вийшла до залу, де на дивані сидів задоволений Володимир.

-Чудово.-почула я і повернулась до примірочної.

Тим часом дівчина-консультант принесла мені велику кількість взуття. І все воно на каблуках! Ну як так можна?

Я вже втомилась від цього переодягання. А ще більше мене злило, що Володимир нічого крім "чудово" і "шикарно" не говорив. Я вділа свій перший образ, тому що так сказав чоловік і втомлено вийшла з примірочної.

-Ми все це беремо!-вигукнув чоловік і консультантка викотила на нього очі, так само як і я.

-Все,що приміряли?-уточнила бідна дівчина.

-Так, і ще покладіть якісь сумочки для роботи.

-Добре.

-Ей, ви що? Я ж навіть через 10 років не зможу виплатити вам цього боргу! -сказати, що я була зла на нього - це нічого не сказати.

-Я щось придумаю.-і знову ця самовпевнена посмішка.

Мандраж, який мене чекав в ліфті - здивував мене. Я ще ніколи так не хвилювалась перед роботою. Це щось новеньке для мене.

Нарешті двері ліфту відкрились на 17 поверсі великої будівлі. Володимир пропустив мене вперед, а сам вийшов слідом. При вході я побачила велику вивіску з назвою фірми. "Строй-Був" - так і хизувалось своєю величчю.

-Юліє, проходь.-я й не помітила, як чоловік відкрив двері для мене.

Я не впевненим кроком зайшла і оглянула все навколо. Багато робочих місць і кабінетів. Всі люди заклопотані своєю роботою. Володимир вів мене довгим коридором, навіть не познайомивши з колегами. Ми підійшли до жінки, напевне це секретарка

-Доброго дня, Володимир Андрійович.-жінка засміялась в усі 32.

-Привіт Іро. Зроби будь ласка три чашки кави до мене в кабінет і поклич Олега Антоновича.

-Добре.

І зайшов в кабінет, я попленталася за ним. Кабінет виглядав дійсно по-багатому,але стиль більш сучасний. Великий дерев'яний стіл, за ним велике і напевне дуже зручне крісло, перед столом стоїть ще два крісла, але вже м'ягких. З правого боку стоїть довга шафа з документами, а з лівого невеличкий диван з журнальним столиком.

-Сідай, зараз прийде юрист і ми підпишемо договір.-я послухала і сіла.

Через декілька хвилин зайшов чоловік, а за ним та сама Іра з чашками кави. Я замітила, що в неї ледь кругленький животик. Напевне вагітна і йде в декрет, а я буду на її місці.

-Дякую Ірочко. Можеш йти.

-Доброго дня. Викликали?-почулось від чоловіка, який тримав в руках чорну папку.

-Доброго. Мені потрібно підготувати договір про роботу на 3 роки.

-У мене, здається, є готовий, я підготував, коли ще Ірина вирішила піти в декрет.-чоловік сів на крісло і відкрив свою папку. Звідти дістав два скріплених аркуша і простягнув шефу.

Володимир пробігся очима по сторінках і без вагань поставив підпис в кінці. Тоді простягнув мені. Я вчитувалась в кожне слово, але геть нічого не розуміла. Зрозуміла лише те, що поки не закінчиться договір, я не зможу звільнитись з роботи. Ну і зарплатня мене порадувала. На посаді касирки я за пів року такого б не заробила. Тому теж поставила підпис.