Розділ 8 - Очікування та реальність

Змагання закінчилися, хоч не так успішно, як планувалося, проте Соля не засмучувалася. Особисто для неї цей вікенд приніс жаданий спокій та прийняття. Вона вибачила Оресту, зрозумівши нарешті, що без нього її світ тьмяний, а з ним її життя засяяло новими фарбами. Адже хіба призначення людини не знайти другу половинку? Коли він поряд вона відчувала себе в безпеці, наче над нею невидимий щит, який оберігає кожен її крок. 

Вона розгледіла крізь маску «поганого хлопця» істинне «обличчя» Ореста — чуйного юнака, якому подобається музика і який мріє бути таким як всі. 

Тільки їй він відкрився, тільки їй дозволив побачити те, що іншим ніколи не зрозуміти. 

Вони мовчки їхали по трасі, в салоні тихо грала музика.  Орест однією рукою тримав кермо, іншою - долоню Соломії. 

Вона крадькома кидала на нього біглий погляд.

Юнак зосереджено дивився на дорогу, стежачи за кожним поворотом і знаком. Його обличчя було спокійним і впевненим.

Він здавався їй дуже привабливим: очі Ореста були глибокими й зосередженими, злегка прикриті довгими віями. Його риси обличчя були чіткими та мужніми, але водночас у них було щось м'яке, особливо в кутиках губ, які іноді злегка підіймалися в невловиму посмішку.

— Що ти на мене так дивишся, наче щось замислила? Зізнавайся, Колючко.

— Нічого я не замислила, просто милуюсь, — зізналася. 

Орест засміявся. 

— Це тобою потрібно милуватися, я то тут до чого? 

Соля не відповіла, натомість запитала те про що думала.

— Оресте, а чим ти будеш займатися на канікулах?

— Тобою, —  підморгнув. 

—  Давай без жартів. 

— А хто сказав, що я жартую? Взагалі-то я й забув, що починаються канікули. У мене завжди ці дні  завантажені —  у татка кожного разу для мене нова програма: курси по маркетингу, звані вечері, поїздки за кордон, навіть великий теніс, бо це ж спорт мільйонерів. Але ж наразі він впевнений, що я в Німеччині, тому є шанс щось придумати самому. Вперше… А в тебе які плани? Сподіваюся як і у мене, бути поруч? 

— Раніше у нас була традиція - ми всією родиною їздили відпочивати за місто.. Чесно, я б хотіла, щоб тато відклав свою роботу та згадав про мене. Щоб ми й цього разу щось придумали разом.  Хоча б на день…

— Я впевнений так і буде. Тебе вдома чекатиме сюрприз, ось побачиш.

Соля міцніше стиснула його руку, і легенько посміхнулася. Десь в закутку її душі вона сподівалася, щоб слова Ореста здійснилися. 

Вона на мить заплющила очі, втома брала своє. За мить Орест вже  почув тихе сопіння. Він зупинив машину на узбіччі, щоб укрити Солю своєю курткою, та продовжив далі шлях.

Вже коло будинку Соломії він тихенько її розбудив. Хоча перед цим він ще декілька хвилин милувався  «своєю малою». Якусь мить у нього виникло бажання повернути автівку і забрати Солю з собою. Щоб вони були вдвох, і ніхто їм не заважав. Але він цього не зробив.

— Невже я заснула? Навіть не помітила, — спросоння промовила Соля.

— Так, мала, ти хропіла всю дорогу, — засміявся.

За мить в нього вже летіла м'яка іграшка, яку він вчора їй  подарував. 

— Все, здаюся. Я пожартував, —  нахилився до дівчини, цілуючи її м'які губи.

Нарешті відірвавшись один від одного, Соломія зазбиралася додому. Вона дочекалась поки Мерседес Ореста сховається за поворотом та відчинила двері в будинок.

У кімнаті горіло світло, отже тато був вдома. Вона глянула на годинник —  дивно зазвичай  в такий час він був ще на роботі.

В її голові спалахом пронеслась думка, що батько і справді на неї чекає. Соля посміхнулася, нарешті її життя почало налагоджуватися.

З кухні долинали звуки метушні і тихої бесіди. Соломія зупинилася на мить, прислухаючись.

Вона обережно пройшла вперед і заглянула через дверний отвір.

Перед її очима відкрилася картина, яка на мить приголомшила її. Незнайома жінка стояла біля плити, енергійно ріжучи овочі, а її батько, усміхнений і явно задоволений, допомагав їй. Її серце пропустило кілька ударів, і вона відчула, як злість і обурення почали підійматися зсередини.

— Тату? — Голосно вигукнула вона, не здатна стримати свої емоції.

Батько різко обернувся, здивовано дивлячись на неї. 

— Солю! Що ти вже вдома? Я думав ти ще на змаганнях, — здивовано промовив він, підійшовши до неї.

— Як бачиш, вже повернулась, хоча я декілька разів говорила, коли приїду.

— Вибач, доню, з голови вилетіло, —  він нервово метушився, намагаючись не дивитися доньці в очі.

— Познайомся, це Олена —  моя колега по роботі, — він продовжив, трохи нервово посміхаючись, — ми разом працюємо над новим проєктом.

Соломія ледве стримувала гнів і розчарування. Її батько який ще недавно був спустошений після смерті дружини, тепер стояв перед нею, радісний і з жінкою, яку вона вперше бачила.

— Рада знайомству, твій тато багато про тебе розповідав, —  втрутилася незнайомка. Вона лагідно глянула на Солю.

— Уявляю над яким проєктом ви працюєте у нас вдома.

— Соломіє! —  Гримнув батько.

Але Солю уже було не спинити.

— Тату, як ти можеш? —  Викрикнула вона. Не пройшло і року з того моменту, як мама пішла, а ти вже когось знайшов!

Соля відразу дала зрозуміти, що її не вдасться водити за носа, розповідаючи про якісь проєкти та  «робочі відносини». Тому чоловік вирішив сказати правду.

Батько спробував заспокоїти її. 

— Соломіє, я розумію, що це важко для тебе. Але життя продовжується. Мені теж було дуже важко, але Олена підтримувала мене в ці складні часи. Вона допомогла мені знову відчути смак життя.

— Смак життя? —  З обуренням і розпачем повторила Соломія, — мама була твоїм життям! Як ти можеш так легко забути її?

Батько зробив крок вперед, намагаючись підійти до неї, але Соломія відступила, відчуваючи, як сльози затуманюють їй зір. Вона більше не могла слухати його виправдання. Вона різко обернулася і вибігла з кухні, залишаючи батька і його нову подругу наодинці.