Розділ 7

Для Солі і Ореста ніч пройшла непомітно — сповнена бажання та пристрасті. Вони насолоджувались один одним, не дивлячись на час.

Вранці, майже не спавши, втомлена, але щаслива Соля почала збиратися на змагання. Вона усміхнулася, уявляючи, як відреагувала б Дінка на її безсонну ніч напередодні виступу.

Орест вже зібрався та чекав на Соломію. Він ні за що не погодився відлежуватися в номері. В руках він  тримав  свіжозварену каву з ясним бажанням їхати з Солею. 

За кілька хвилин зʼявилася Соломія.

Вона була одягнена в  коротку спідницю та яскраво-червоний топ з золотими смужками  та емблемою команди – золотою колібрі. Тонкі бретелі перехрещувалися на спині, відкриваючи витончений вигин її плечей.

На ногах у  Соломії були білі кросівки з золотими вставками, які ідеально поєднувалися з рештою костюма. На щиколотках блищали невеличкі червоні стрічки. Помпони, що були основним атрибутом кожної чирлідерки, сяяли в її руках, додаючи образу завершеності. 

Її волосся було зібране у високий хвіст, прикрашений червоною стрічкою, а на обличчі грала легка посмішка, підкреслена ніжним макіяжем. Соломія була готова до змагань, але більше їй хотілося  вразити Ореста.

По його сяючих очах вона зрозуміла, що досягла бажаного.  

—Ти дуже гарна!

Вони вийшли на вулицю міцно тримаючись за руки. Внизу, біля автобуса,  вже зібралися дівчата-чирлідерки та баскетбольна команда. 

Дінка давала останні настанови дівчатам, інколи перекрикуючи тренера з баскетболу. 

Молодь, що стояла неподалік, розмовляючи та сміючись, раптом притихла. Декілька пар очей, сповнені здивування та  заздрості, спрямувалися на Ореста і Соломію. 

Орест, не зупиняючись, відчинив дверцята автомобіля для Соломії, і вона, з усмішкою, вдячно сіла всередину. Їхні погляди знову зустрілися, сповнені ніжності та тепла. Орест обійшов машину і сів за кермо. Автівка плавно рушила з місця, залишаючи всіх інших в здогадках від побаченого.

Приїхавши до зали, де ось-ось повинен був початись баскетбольний матч, Орест відпустив Солю готуватися, бо відразу по завершенні гри починалися її  змагання.

Але сам він був далекий від баскетболу, але близький до Ніка - колишнього Солі. Він вже запримітив хлопця коло чоловічої роздягальні, тому впевнено крокував до нього.

— Як справи? — Зухвало, майже впритул, підійшов  до Нікіти Орест.

Нік був явно спантеличений, він почав озиратися  чи немає когось ще поряд з Левицьким. У Ореста знову почало тиснути в грудях, кожен крок боляче віддавав йому аж до кісток. Але Орест поводився так, наче він найздоровіша людина в світі. Жоден мускул на його обличчі навіть не здригнувся. 

— Що треба?! — Просичав Нік, про всяк випадок стискаючи кулаки. 

— Розслабся, я прийшов побажати тобі успіхів у грі, — шкірився Орест, і ще одне — хотів переконатися, що ти не забув головне правило — не підходить ніколи і нізащо до МОЄЇ малої. Я думаю ти зрозумів про кого я?

— Іди ти! Я вже сказав, що вона мене не цікавить. 

— І правильно! Не потрібно тобі повторювати двічі.

Нік штовхнув Ореста плечем, зник хутко у приміщенні. Левицький обперся об стіну, і нарешті полегшено видихнув. Поки ніхто не бачить він міг перевести подих та зібратися з силами, дочекавшись поки біль трішки стихне. 

Орест не слідкував чим закінчився баскетбольний матч, він зайняв місце уболівальника лише коли почали оголошувати дівчат з групи підтримки.

Навколо арени зібралися глядачі, наповнюючи трибуни  енергійними вигуками. Нарешті, настав той довгоочікуваний момент, коли змагання з чирлідингу розпочалися.

На сцені першими з'явилися команди, кожна у своїх унікальних костюмах. Вони шикувалися в ряд, готуючись до виступу. У повітрі витала напруга та захоплення, відчутні навіть для тих, хто був на значній відстані від арени.

Перші звуки музики прорізали тишу, і команди почали свої виступи. Кожен рух був відточений до досконалості, кожна усмішка на обличчях учасників несла свій меседж.  Високі піраміди з чирлідерів здіймалися до неба, а складні акробатичні трюки викликали вигуки захоплення від глядачів.

Ось вже і Діна, вона як капітан, йшла попереду, за нею слідувала Соломія та інші дівчата.  Вони відразу  намагалися взяти суддів  новими елементи та цікавими переходами.

На відміну від публіки Орест бачив лише Солю. Інші дівчата втратили для нього сенс. Якби хтось колись сказав йому, що він невдовзі так шалено закохається, то він би не повірив та послав жартівника куди подалі. 

Він не помітив, як коло нього вмостилася гарненька брюнетка. Вона кілька секунд вдивлялася в обличчя Ореста, потім нахилившись ближче, промовила. 

— Привіт, ти ж Орест?

— І що з того? — Байдуже відповів. 

— Ти мене не памʼятаєш? Літо, пляжна вечірка… Я Ліза.

Щось крутилося у Ореста в голові, дівчина видавалася йому знайомою. Але хіба він памʼятає всіх «Ліз», що в нього були?

— Припустимо, лялю, я тебе памʼятаю. Що далі?

 Відповів роздратовано.  Він намагався зосередитися на його Солі, намагався не думати про біль, а тепер його дратувала ця дівчина. 

— Я просто хотіла привітатися, здивувалась тебе побачити. Може якось випʼємо кави? 

—  Ні, — коротко відповів, — ще питання? 

Дівчина образливо хмикнула, задерла голову і різко відвернулась вбік. 

Нарешті Орест міг зосередитися на своїй Колючкі.

Соломія стояла серед своїх подруг на сцені, коли судді оголосили, що їхня команда посіла друге місце на змаганнях. Перший раз за багато років вони не здобули перемогу. На обличчі Діни було видно глибокий сум. Вона вкотре поглянула на кубок переможців, який тепер належав іншій команді, і здавалося, що її очі ось-ось заплачуть. 

Соля, стоячи трохи позаду, заспокоювала Діну, але відчувала себе зовсім інакше. Хоча вона також старалася та підтримувала команду всіма силами, її думки були далеко від сцени і кубків. Вона з ніжністю глянула на Ореста, який за останні місяці перевернув її життя з ніг на голову... І про що вона ні краплі не жалкує.