Розділ 6

Соломія вийшла з душу, накинувши на себе футболку Ореста. Вологе, тільки що вимите волосся спадало на плечі, а на її обличчі сяяла посмішка. Вона вперше за довгий час почувалася щасливою. 

Соля заглянула в кімнату, але Ореста в ній не знайшла  Вона здивовано озирнулася, аж раптом побачила хлопця на балконі. Він стояв в джинсах з оголеним торсом, вище талії була накладена повʼязка, що нагадувала про нещодавню аварію.

Соломія на носочках підійшла і обняла його зі спини. Від нього манливо пахло лісом після дощу. 

Орест задоволено притягнув Солю до себе, поцілував у чоло. 

— Я вже думала ти пішов. 

— Зі свого номера? —  Розтягнувся в посмішці. 

—  Так може мені піти? 

В його очах заграли бісики. 

— Е ні, я тебе нікуди не відпущу. Тепер ти моя… назавжди.

— Невже? —  Грайливо відповіла.

— Ти маєш щось проти? — Він палко поцілував її губи, потім проклав доріжку з поцілунків до її шиї.

— Замість відповіді вона обхопила теплими долонями його обличчя, притулилася губами, — врешті промовила.

— Мені потрібно бігти, а ти відпочивай. 

— Стоп, куди ти? Залишся! —  Орест вередував наче мала дитина.

— Оресте, у мене завтра змагання, ти не забув? Потрібно готуватися.  

— Мала, обіцяю тебе гарно підготувати. Я люблю дівчат у коротеньких спідницях. Чи ти думаєш, що я зможу валятись на ліжку, знаючи що ти десь поряд? 

Його маніпуляція зіграла на відмінно, Соля пообіцяла, що скоро повернеться. Лише сходить за деякими своїми речами й хутко —  назад до нього. 

Вона забігла до свого номера та наткнулась на Діну. Дівчат напередодні разом поселили в кімнаті, чому вони дуже раділи. 

— Нарешті! — Гукнула Дінка, побачивши у дверях Солю, —  по твоїх сяючих оченятах бачу, що все добре. Отже, Ромео та Джульєтта таки знову разом? 

— Так!! — Засміялася Соля, кинувшись в обійми подрузі. 

— Я така рада за вас!! Навіть не буду тебе клювати за прогуляне тренування. 

— Я все памʼятаю, завтра не підведу, — запевнила Соломія та кинулась до шафи. Вона взяла деякий одяг, зубну щітку та гребінець. 

— Ді, я залишусь в Ореста. За ним потрібно наглядати. 

— Нічого собі, як у вас все закрутилось!! Не знала, що ти тепер медсестра у Левицьких. 

— Не у Левицьких, а у ЛевицькОГО, — уточнила Соля.  Ді, ти не образишся? 

— Ну не знаю… —  Протягнула, —  та йди вже, що з тобою робити!! — Кинула в подругу подушкою, —  тільки завтра без запізнень. 

— Обіцяю, —  сказала наостанок Соля та відправила подрузі повітряний поцілунок.

Соломія знову піднялася на поверх до Ореста.  Вона впевнено крокувала, хоча якусь мить їй здалося, що вона йде на ватяних ногах. Всередині неї наче вирувало бурхливе море, яке ніяк не заспокоїться після шторму. Але та теплота, яка повільно пульсувала її венами, запевняла що все вона робить правильно.

І ще один крок і вона вже стояла коло дверей Левицького. Соломія чомусь вирішила постукати, перед тим як зайти. Двері за секунду відчинились, ніби хтось дуже чекає на її повернення. 

На порозі стояв Орест, він ледве дочекався, щоб дівчина зайшла всередину і зачинила за собою двері. 

Однією рукою він вихопив її пакет з одягом та кинув убік, ніжно, але впевнено притулив Солю спиною до холодної стіни, доторкнувся пальцями до її підборіддя та впився губами в її губи.

— Я зачекався на тебе, —  прошепотів. Соля відповіла на поцілунок, потім вправно вислизнула з міцних обійм. 

— Ти випив ліки? — Серйозно запитала. 

— Випив, —  скривився. Солю, я не хворий, все добре. Досить, — мʼяко додав, — я замовив нам вечерю в номер. У них були лише круасани та фрукти. Але якщо хочеш можемо сходити в кавʼярню чи ресторан? 

— Все добре, не вигадуй, я люблю круасани, поки Дінки поряд нема, — засміялася, — вона всім дівчатами заборонила їсти солодке перед виступом. 

— Та вона справжній тиран, — його тонкі губи розтягнулися у милій посмішці. 

Вони всілися за зручний диван, поруч стояла таця з полуницею, чай та випічка. По телевізору йшла реклама музичного фесту, який повинен був відбутися в кінці місяця. Якусь мить Орест застиг на цій рекламі, але потім просто перемикнув на інший канал. 

— Цікавий фестиваль? —  Запитала Соломія. 

— Рок-фест для молодих виконавців. Дуже потужний захід. Переможець отримує контракт з відомим продюсером.. 

— А чому б тобі не подати заявку? 

— Навіщо? — Він широко відкрив очі. 

— Оресте, у тебе талант. Потрібно його показати іншим, — стояла на своєму Соля. 

Раптом Орест змінився в обличчі. Його очі стали сумними, а вилиці напруженими. 

— Солю, я для сміху подав заявку і відправив своє промо, і що з того?

— Можливо з першого разу тобі не пощастило, але потрібно не зупинятися і пробувати ще. Поки тебе не помітять…

— Колючко, — зупинив її Орест, мою заявку схвалили, я пройшов і мене чекають на виступі. 

— Так це ж супер!! — Підскочила на ноги Соломія.

— І що з того? Не розумію твоєї радості. Я нікуди не поїду. 

— Але ж це такий шанс! Ти не можеш його проґавити. 

— Можу і проґавлю, — коротко і твердо відповів, — як ти не розумієш!  Я — Левицький, мені ніхто не дасть цього зробити, у мене немає шансу на власне життя.

Соля розуміла, що продовжувати розмову немає сенсу, вона бачила як Оресту болить від того. Цей біль був болючіший за фізичний. Він руйнував його зсередини.

— Ти знаєш, в мене теж є мрія, — доторкнулася до його долоні, переплела їхні пальці в замок, — я  маю список справ, який мрію колись виконати. 

— І що в тому списку? — Раптом зацікавився. 

— Перш за все, я хочу поїхати до Карпат і зійти на Говерлу.  І я мрію про те, як стоятиму на її вершині, милуючись шаленими краєвидами, а потім голосно закричу на все горло!

— І що ти кричатимеш?

—  А це вже таємниця.

— Вона зробила паузу, ніби уявляючи собі цю картину, а потім продовжила: