Розділ 4

—   Будь обережною, як доберешся –  відразу подзвони, —  проводжав тато до зупинки, де вже на Соломію чекав автобус.

  —  Добре, обіцяю, — попрощалась з батьком, накинула на плече рюкзак, зайшла всередину.

Автобус був повний дівчат: вся команда з чірлідингу була в зборі. Дінка вже зайняла місце коло вікна та розмахувала руками, загукуючи Соломію. Насуплена Соля сіла коло подруги, закинув рюкзак на верхню полицю.

—  Солю, ну вибач мені, не ображайся, — промовила Діна.

—  Ти не мала права розповідати Оресту, де мене знайти. Ді, це вже не вперше. Я не розумію, ти зі мною дружиш, чи з ним? – Випалила Соля те що накипіло.

—    Звісно що з тобою! Але ж я хотіла як краще. Бачу ж яка ти сумна ходиш, наче та хмара грозова. Тим паче, Орест через тебе не полетів у Німеччину, він так ризикує...

—   Секундочку, —  скривилась Соля, —  не через мене, а на зло татусеві.

—    Я впевнена, що ради тебе, —  продовжувала своє Дінка, ви ж як Ромео та Джульєтта, принц та Білосніжка…

—  О, прошу тебе, припини, бо я зараз вийду.

—    І залишиш найкращу подругу в таку важливу мить?

Соля знала як для Дінки важливі ці змагання, скільки сил вона витратила на постановку номера, підбір костюмів, музики й ще багато різних моментів, які для неї були дуже особливими. Вона попри все хотіла перемогти й отримати звання «Команда року».

—   Солю, я так хвилююся, —  призналася Діна, —  обіцяю більше нічого не робити за твоєю спиною. Як там кажуть: «Зуб даю?»

Соля сердито глянула:

—   Щоб це був останній раз!

—   Обіцяю, — кинулась в обійми Дінка.

—   Так, дівчатка, нумо наше гасло! — Раптом вигадала Діна.

Дівчата невдоволено бурчали, але вони прекрасно знали, що їхній капітан, яку вони між собою звали «злим босом» від них не відчепиться. Тому вони все ж гукнули:  «Разом до перемоги, разом до зірок»

—  А ну голосніше! Що ви наче сонні мухи!

За мить дівчата так голосно прокричали голосівку, що бідний водій разом з автобусом ледве не вилетів з дороги.

—   Це вже інша справа. Молодці! – Радісно заплескала в долоні Діна, — що? – Запитала у Солі, яка заливалася зі сміху.

—  Ти несповна розуму.

—  Нехай, але ми виграємо цей приз. Ось побачиш!!

Соля наділа навушники, увімкнула улюблену музику. До готелю було ще багацько кілометрів, тому вона вирішила трішки відпочити. 

Але заснути вона так і не змогла, тому просто дивилася у вікно, намагаючись не думати про Ореста.

Нарешті вони прибули до іншого міста, де мали відбутися змагання. Група втомлених  дівчат вийшла з автобуса перед величезним готелем. Вони швидко заселилися в свої номери, мріючи про м'які ліжка та короткий відпочинок.

Але Діна, як капітан команди, мала інші плани. Вона не збиралася втрачати жодної хвилини. Після короткої перерви на розселення, Діна зібрала всю команду в холі готелю.

— Дівчата, нам потрібно негайно тренуватися, — рішуче заявила вона, її очі блищали. —  Змагання вже завтра, і ми повинні бути у найкращій формі.

Соломія  глянула на своїх подруг. Всі вони були втомлені після довгої дороги і мріяли лише про відпочинок. Але ніхто не наважився суперечити Діні, бо всі знали, що вона завжди права, коли йдеться про підготовку.

—  Добре, капітане, — вимовила Соломія, стараючись показати хоча б краплину ентузіазму. Вона розуміла, що якщо зараз не підтримає подругу,  то покаже цим поганий приклад для інших.

Дівчата повільно вирушили до місцевого спортзалу, який готель надав їм для тренувань. Простора зала з високими стелями була ідеальним місцем для їхніх занять.

Діна швидко розподілила завдання, змусивши дівчат розпочати з розминки. Вони повільно тягнулися, виконували вправи, але їхній настрій був далеким від бойового.

— Давайте, дівчата, трохи більше енергії! — Підбадьорювала їх Діна, але її слова ніби пролітали повз них.

Соломія помітила, як важко було дівчатам виконувати навіть прості вправи. Вони обмінювалися стомленими поглядами і намагалися не здаватися, але втома давала про себе знати. Декілька разів вони помилилися у виконанні рухів, що змусило Діну нервово стискати кулаки.

— Знаю, вам важко, — нарешті сказала вона, м'якше, - але подумайте про те, як ви себе відчуєте, коли здобудете перемогу. Ви ж не хочете, щоб наші зусилля пішли нанівець?

Слова Діни мали свій ефект. Дівчата зібралися з силами й з новою енергією почали виконувати рухи. Соломія намагалася не відставати від інших. Спорт їй завжди допомагав боротися з нав'язливими думками.  Вона підняла погляд і побачила, що подруги також напружуються, намагаючись виконати всі завдання на максимум.

Соломія зосереджено відпрацьовувала складні рухи, не помічаючи, що за нею хтось спостерігає.Ніхто не помітив, як до залу тихенько пробрався Орест. Він заздалегідь знав, що дівчата зупиняться в цьому готелі, тому забронював напередодні номер і чекав на їх прибуття. Але  він не думав застати їх за тренуванням.

Спочатку він тихо стояв біля дверей спортзалу, Левицький потайки тримав руку на боці, де неприємно пульсувало.  Тепер кожен його крок віддавався гострим болем.  Здавалося, що повітря, яке він вдихав, перетворювалося на тисячі гострих голок, які пронизували його груди. 

Тому він повільно підійшов до лавки і з полегшенням опустився на неї. Він чудово знав, що йому потрібен відпочинок, як кажуть лікарі - постільний режим. Але він не міг залишити Солю, Оресту було відомо, що баскетбольна команда, де грає Нік також приїхали на гру, тому одна думка, що десь поруч вештається той покидьок зводила його з розуму.  

Тренування тривало, дівчата раз за разом виконували синхронні стрибки, піраміди та інші елементи. Орест не міг відвести очей від Соломії, її грація та сила зачаровували його. Він помічав, як вона попри втому, продовжує змагатися зі своїм тілом, зосереджуючись на кожному русі.

В якийсь момент,  Соломія випадково підняла очі та побачила хлопця. Вона застигла на місці, відчуваючи, як в середині все перевертається. В першу мить вона була здивована, а потім відчула злість – він тут, він її переслідує!  Але щось,  в глибині душі, жевріло та огортало теплотою.