Розділ 3 - Ніколи не знаєш, хто за поворотом

— Ти головне не хвилюйся, — зі знанням справи щебетала по телефону Дінка. Соля в цей час  перебігала дорогу на зелене світло, і намагалася почути подругу. 

— Отже, там всього дві педальки: газ та гальмо — складного нічого нема. І ще одне — не забудь, що у нас завтра змагання. Ввечері відпочинь добряче. 

Подруги попрощалися, Соля мимоволі усміхнулася, згадуючи як сама Діна нещодавно боялася навіть сісти за кермо. Тато Соломії наполіг, щоб донька вчилася водити не на  «механіці», а на «автоматі». Він був переконаний, що так буде безпечніше для Солі. Соломія ж не сперечалася, їй головне було скоріше  отримати водійське та сісти за мамине авто.

В роздумах Соломія не помітила як вже дійшла  до стоянки, де на неї вже чекав  інструктор. «З теорією» вона впоралася на відмінно — прослухала курс, визубрила правила, склала з першого разу іспит. Залишилася тепер практика, і що найголовніше — навчитися їздити. 

На парковці стояла «Mazda», коло машини стовбичив  серйозний  чоловік років п'ятдесяти. 

— Вітаю, я Соля, ваша учениця, — першою привіталась Соломія. 

— Доброго дня, все вірно. Я Олег.  Ви раніше їздили? — Відразу уточнив. 

«Якісь дивні питання, якщо взяти до уваги те що у мене  немає водійського», — подумала Соломія. Вголос промовила.

—  Декілька разів тато  вчив мене їздити на своєму авто. Але це було давно.

— Зрозуміло, — здавалося він засмутився.

— Ну тоді прошу за кермо, панянко, будемо вчитися.

— А хіба спочатку ми не повинні їздити на спеціальних майданчиках?

Чоловік засміявся. Напевне це питання він вже чув сто разів.

— Які майданчики?  Відразу в місто, — на що  Соломія витріщила очі.

— Головне завдання інструктора — навчити не боятися дороги. 

Соля слухняно сіла на місце водія, і ще хвилин десять слухала  ознайомчу лекцію на тему «де що знаходиться у машині».

— Далі все просто: щоб їхати тиснемо гальмо та перемикаємо на коробці передач «драйв», і машинка їде. Щоб припаркуватися —  «Р», назад — «R». Все зрозуміло? 

— Якщо чесно, то не все. 

— Нічого, зараз навчишся. Отже, проїдемо вниз до світлофора, далі зробимо розворот і повернемося назад. 

Соломія сиділа за кермом  з нервовою усмішкою на обличчі. Вона мріяла про цей момент вже давно, але тепер, коли він настав, відчувала, як страх стискає її всередині. Інструктор Олег сидів поруч з нею, випромінюючи спокій і впевненість, що трохи заспокоювало Солю.

— Ну що, Соломіє? Почнемо! Натисни на гальмо і увімкни передачу «D», — спокійно скомандував Олег. 

Вона глибоко вдихнула і зробила, як їй сказали. Автомобіль м'яко підкотився вперед, і вона відчула, як серце калатало швидше. Вона поглянула на вулицю перед собою, уявляючи, як може ненароком збити когось, хто раптово вибіжить на дорогу. «Може, у всіх водіїв в перший день такі думки? Або тільки у мене?»

—  Добре, тепер повільно додай газу, — сказав Олег, вказуючи на педаль. Тільки не уявляй себе Шумахером, гаразд?

«Ну й почуття гумору», — встигла подумати Соля перед тим як натиснути на педаль. Вона відчула як автомобіль набирає швидкість. 

— Увімкни покажчик та перелаштовуйся в крайню ліву смугу. 

Соломія намагалася заспокоїтися, її долоні спітніли.

— Солю, покажчик повороту, а не дальнє світло!! — Лише почула дівчина. Вона розгубилася і почала перемикати все підряд. 

Та треба віддати інструктору належне, той встиг зі свого боку натиснути додаткове  гальмо і автомобіль зупинився.

— Слухай, дівчино, зберись нарешті, — потім більш лагідно, — спробуй зупинити машину біля того знаку «Стоп». І пам'ятай, ми не в кіно, де можна просто в'їхати у все, що бачиш.

— Та ви жартівник, — скривилася Соломія, але через кілька хвилин вона все ж опанувала себе та перелаштувалася у ту кляту крайню  смугу. Потім  уважно поглянула вперед і плавно натиснула на гальмо, зупинивши машину точно на місці. Відчуття полегшення наповнило її, ніби вона щойно виграла Оскар за найкращу зупинку.

— Бачиш, не так вже й страшно, правда? Підморгнув Олег. Кхе, кхе… І жодного збитого пішохода! Це вже успіх.

Соломія нервово усміхнулася у відповідь.  Хто знає, може, наступного разу вона навіть зможе підняти швидкість до 30 км/год.

— Соломіє, почекай мене, будь ласка, я за хвилину повернусь, — раптом промовив Олег.

Соля схвально хитнула головою, Олег переконався, що автівка стоїть на «паркінгу», ще й затягнув ручник, про всяк випадок. Потім хутко зник.

Соля здивувалася, але подумала, що людині терміново потрібно відійти, тому вона відкрила телефон,  та просто чекала. 

Але за кілька хвилин відчинилися дверцята і поруч з нею сів якийсь незнайомець. Він був одягнений у все чорне. І навіть на голові була темна бейсболка, а на обличчі — темні сонцезахисні окуляри. 

За мить ці окуляри летіли вже на заднє сидіння, і вона з подивом впізнала Ореста!! 

— Не може бути, — не стрималась  Соля. 

— Я теж тебе радий бачити, Колючко. 

— Але як? І що ти тут робиш? Ти ж повинен був летіти в Німеччину. 

— Та не полетів, — щиро радів Орест.

Вона  вдивлялася в його очі, а серце скажено калатало. Її розум намагався знайти відповіді. 

— Як тобі за кермом? — Тим часом запитав Орест, як і нічого не бувало, намагаючись знайти, де вмикається музика.

Але мовчанка Солі промовисто говорила, що вона чекає на розʼяснення. 

— Ну добре,  розповім. Хоча тут нічого розповідати… Коротко кажучи, коли всі думали, що я вже на пів шляху до Німеччини, я зійшов з літака. І нікуди не полетів. 

— Але ж тебе чекають у медичному центрі? 

Орест нарешті увімкнув якусь радіостанцію, переможно оголюючи білосніжну посмішку. 

— Так, прийшлось витратити чимало заощаджень, щоб мене прикрили. Але воно того варте.

— Отже, батьки не знають, що ти в країні? 

— Ні. Я винайняв квартиру. Хочеш завітати?