Розділ 31

Соля  на мить відкрила очі, вона була в чиїхось міцних обіймах. На плечах накинута куртка. Вона підвела очі й побачила Ореста, який ніс її на руках. Скуйовджене волосся, гострі вилиці, нахмурені брови — таким стривоженим і зосередженим вона його ще не бачила.

Коло них товпився натовп, але Орест відганяв їх, щоб дали дорогу. Соломія чує як плаче Дінка.  Але сама вона відчуває лише жахливий головний біль та нудоту.  Знову пливе перед очима. 

— Викличіть  хтось швидку! 

— Ні, сам відвезу, — перебив Орест. 

Він посадив Солю на переднє сидіння. 

— Все гаразд, я з тобою, — прошепотів та поцілував в чоло. 

Її шкіра була холодною та блідою. 

— Оресте, куди ми? 

— Не хвилюйся, я тебе не кину.

Він обережно пристебнув її паском. Скочив за кермо, залишаючи за собою лиш куряву.

Левицький швидко домчав до лікарні. У відділення, де працювала його мама. Орест встиг її попередити, що вони їдуть.

Хлопець допоміг Солі вийти з машини, вони піднялися до травмпункту.

— Синку, що сталося?! Ти цілий? — Вибігла Ріта Левицька. Він заховав збиті кулаки в кишені.

— Зі мною все добре. Допоможи Солі. На неї напали, вона сильно забилася.

Жінка занепокоєно оглядала  дівчину.

— Потрібно повідомити поліцію та батьків.

— Ні, не треба, — просила Соля. 

— Мамо, я в тебе не часто щось прошу, — глянув їй у вічі. 

— Так, давайте спершу на огляд. Там поговоримо. Я її забираю, ти чекаєш тут. 

Він неохоче погодився, допоміг покласти Солю на каталку, нахилився, прошепотів на вухо: 

— Я чекатиму на тебе, — поправив пасмо каштанового волосся, нарешті відійшов. 

Медсестри забрали дівчину, залишивши хлопця в приймальній. 

Час тягнувся повільно. Орест встиг відзвонитися Діні і Тіму, бо знав, що вони теж хвилюються, особливо Ді. 

Сходив у вбиральню, щоб відмити від крові руки. Його кулаки були зчесані та побиті. Дивлячись на червоні потоки, які стікали до раковини, він не відчував біль, лише ненависть. Він згадував, як побачив того виродка. Як  схопив його за шкіряку та бив, бив, ще раз бив. Він не відчував жалю, лише дику лють та жагу помсти. 

Орест не міг сидіти і просто чекати. Він не находив собі місця. Він випив каву, пройшовся всіма коридорами, разів з пʼять перекурив, посварився з персоналом за те що порушує тишу.

Нарешті до нього  вийшла  мама. 

— Як вона? —  Підвівся. 

— Втомлена, її оглянув невролог. Зробили КТ. Апарат показав струс головного мозку в легкій формі. 

Є ще забиття по тілу, але в цілому могло бути гірше. Я наполягаю залишити її на ніч, про всяк випадок. Але твоя подруга ні в яку не хоче…

— А де вона зараз? 

— В палаті, — можеш до неї зайти. Але Оресте, потрібно повідомити її батькам. Вони мають право знати, що з їхньою донькою.  І звичайно, цією справою повинна займатися поліція. Що у вас там трапилось??

— Мамо, я тобі все розповім, але потім. Обіцяю, — вперто глянув, — але давай без копів. 

Мати промовчила, лише хитнула головою. Орест обійняв її. Це було дуже рідко, але зараз він був дійсно їй вдячний. 

Потім попрямував до палати, де на кушетці лежала Соля. Він зайшов, на мить йому здалося, що дівчина рада його бачити. 

— Привіт. 

— Привіт. 

— Ти чула, що хороші дівчата з поганими хлопцями до лісу не ходять? 

Вона опустила очі додолу. Соля виглядала змученою, на неї важко було дивитися. 

— Як ти? 

— Нормально. Мабуть…

— Краще тобі залишитися тут до ранку. 

— Ні, я не хочу. Тато мій в курсі?

— Ще ні. 

— Добре, я скажу йому сама, бо він буде хвилюватися. Мені потрібно додому. 

Вона підвелася з ліжка, хитаючись в різні боки. 

— Дай допоможу, — він обійняв її за талію, — тримайся за мене. Я тобі вже говорив, що ти впертюха? 

— Дякую, Оресте, — вона закинула руку йому на шию, глянула небесними очима, додала, — за все. 

Вони обережно вийшли із клініки, Орест усадив Солю в машину. Завів двигун. 

— Можна я трішки відпочину? 

— Звісно, мала, поспи. 

Соля заплющила очі, Орест увімкнув фари, здвинувся з місця. По дорозі він  заїхав ще в аптеку, купив ліки за рецептом, що виписала лікар. Вже було пізно, коли його автівка заїхала до маєтку Левицьких. 

Він припаркував машину, обережно дістав звідти Солю, дівчина спала. Мама попереджала, що дала їй заспокійливе. Орест і не хотів її будити. Наче пушинку підняв її на руки, укутав в свою куртку. Він відчував як дівчина вся тремтить. 

Відчинив двері, слабке світло від вбудованих  ліхтарів освітлювало сходи. Орест спустився до своєї кімнати. Обережно поклав Солю на ліжко. 

Вдома була лише покоївка.  Його батько на тиждень поїхав з країни. Сказав, що у відрядження, хоча Оресту було наплювати, куди зник татко. Хоча б на довше. 

Він глянув на свій одяг, який був  весь  в бруді та в плямах, стягнув через голову футболку. Він дивився на Солю, яка міцно спала. Поки є час  Орест вирішив прийняти душ та перевдягтися. 

Любі читачі, рада, що Вам подобається моя книга. Поставте, будь ласка, зірочку та залиште комент. І не забудьте підписатися на мою сторінку. Вдячна безмежно. Всіх люблю.