Розділ 28

Настала субота. Та сама, коли повинна відбутися вечірка-посвята в першокурсники.

Діна зранку вже сиділа в салоні краси. В неї за графіком: зачіска, манікюр, візаж. Але вона не забувала телефоном контролювати Солю, щоб подруга  не  ввімкнула задню й не передумала йти. Діна продумала все до дрібниць, навіть замовила Солі перукаря, який приїхав до неї  додому. Сукню та новенькі  туфлі вони купили, тому все повинно було йти за планом.

Ввечері до будинку Солі під’їхало таксі, звідти показалася подруга. У шовковій ніжно-рожевій сукні  Діна виглядала точно герцогиня! 

— Ді, ти красуня, — поцілувала Соля подругу.

— Дяки, над тобою теж добре  почаклували. Хоча ти і так до біса гарненька. Але зараз, це просто вау! Ти розібʼєш не одне серце, подруго.

Вона із захватом розглядала Солю, пишаючись, що теж приклала руку до її “перетворення”. На Солі була чорна коротка сукня з відкритим плечем та червоні туфлі на високих підборах, витончений браслет та  сережки з білого золота. Вона виглядала досить стримано, але спокусливо водночас.

— А можна обійтись без розбивання сердець? — Засміялась дівчина.

— Можна. Даю добро, — але обіцяй розважитись.

Подруги обнялися та нарешті сіли до автівки, поки роздратований водій не поїхав без них.

Вони під'їхали до заміського маєтку. На тлі невеликого озера лунала музика. Навколо розставлені столи з закусками та напоями, а запах смажених страв навіював апетит та створював атмосферу свята.

— Чий це будинок?

— Звідкіля я знаю?  Байдуже. У нас є запрошення, тому не виженуть.

Поряд розміщувався танцпол, де студенти  “запалювали” під модні треки діджея,  швидко вливаючись в «студентську тусовку». 

— Схоже ми запізнилися, — промовила Соля. 

— Та ні, як раз вчасно. 

Соля роздивлялася навкруги. Не наважуючись зробити крок уперед. У неї ще був шанс втекти, поки її ніхто не помітив.

— Кого виглядаєш? Алекса чи може Ореста?

— Фух, Не кажи при мені це імʼя. Просто оглядаюсь. Гарно тут. 

— Ходімо ближче, он наші, — потягла за руку Дінка. 

При слові «наші» Діна мала на увазі купку хлопців-однокурсників, які вже проходили першу посвяту, яка полягала в тому, щоб випити, не закусюючи,  чарку горілки. 

— Діно, ми пити горілку не будемо! — Схопила за руку. 

— Звісно, не будемо,  зараз знайдемо шампанське. 

— Та я взагалі пити не хочу. 

— Не будь занудою, — вже взяла із таці два бокали з ігристим, впихнула один до рук Солі.

— За нас, красунь!! — Вигукнула. 

Хлопці з жартами та тостами миттю прилаштувалися до них, через мить двоє найсміливіших схопили  дівчат на руки та закружляли пританцьовуючи.

Дівчата весело сміялися, вимагаючи щоб їх негайно поставили на землю.

Далі їм одягли ланцюжки з жартівливими назвами. Соломії дістався надпис: «кішка, що гуляє сама по собі», який дуже зацінила Діна. Вона сказала, що це сто відсотків про Солю. Свій же ланцюжок дівчина швиденько сховала, запевнюючи, що він просто не пасує до її вбрання.

Допиваючи келих шампанського Соля все ж вирішила, що їй потрібно розслабитися. 

Немов читаючи її думки Діна вже тягнула подругу в чергу співати караоке. 

Та по дорозі їх зустрів Алекс, він радісно посміхався і не зводив з Соломії очей.

— Ви дуже гарні, —  Солю, я радий, що ти прийшла, відчуваю провину за вчорашнє. 

— Алексе, давай не будемо про це. Все нормально. 

— Точно? 

— Якщо принесеш нам шампанське, то буде точно, — підслухала Діна. 

— Зараз буду, не тікайте. 

Вони відійшли подалі, пропускаючи диваків, які бігали один поперед одного, виконуючи  завдання якогось квесту.

— Подружко, що знову не так? 

— Все так. 

—  Я думала тобі Алекс симпатичний.

— Він непоганий, але боїться Левицького. Тобі ще потрібні пояснення?

— Прошу вашої уваги,— раптом на імпровізовану сцену вийшла ведуча. Сьогодні наших першокурсників хоче привітати відомий кожному із вас гурт, під назвою «Black heart». 

— Промовка, промовка, — лише встигла сказати Діна, як повітря наповнилося оваціями.

На сцену піднялися хлопці. Соля підвела очі, вона впізнала Ореста. Її увага зосередилася на ньому, на його музиці та виконанні.  Він пройшовся пальцями по струнах, поряд одразу залунали барабани. Кожен звук, кожен акорд пронизував, наче струм, з голови до ніг.  Левицький схопив стійку з мікрофоном та почав рухатися по сцені. Вона не хотіла признаватися, але його виступ був просто неймовірний. 

Через оплески та шум вона не чула як підійшов Алекс. Він стояв з келихом ігристого для Солі й намагався не звертати увагу на той захват, який панував серед молоді через виступ хлопців.