Розділ 27

— Привіт, — Лєра відчинила двері автівки, невагомо сівши на переднє сидіння. Вона виглядала дуже гарно. Видно, що дівчина ретельно готувалася до зустрічі. Але Орест, здавалося, не дуже оцінив її старання — хлопець поспішав і  подумки був далеко. 

— Привіт, — сухо відповів.. 

— Признаюсь, я була здивована, що ти мене запросив.

— Чому? — Байдуже запитав, натиснувши педаль газу.

— Мені здається, що я тебе не цікавлю.

— Тобі здається.

Відповідь Лєрі сподобалася, вона нафарбувала губи, поправила зачіску, промовила.

— А на який  фільм ми йдемо?

— Це сюрприз, ти ж не проти?

— Так навіть цікавіше, люблю сюрпризи.

Хоча Орест і тями не мав на який фільм Алекс повів Солю.

Його чуйка підказувала, що це точно якась мелодрама. Щоб сльозливіше, це ж чудовий момент для поцілунку.

Від однієї думки, що хтось буде торкатися Соломії, в нього  всередині все кипіло. Він стиснув кермо щосили.

«Але нічого, він цього не допустить». 

Годину тому на його телефон прийшла адреса кінотеатру. 

Вже скоро вони прибули до ТРЦ, де на 4 поверсі розміщувався кінозал. 

Орест відразу  підійшов до каси, купив білети. На 19:00 йшов лише один сеанс, тому переплутати фільми було неможливо. Поряд стояли мʼякі диванчики, де можна було зачекати. 

Орест роздратовано сканував кожне крісло, кожен диван. Його хвилювало лише одне питання: «Де вони??»

І ось обличчя Ореста посвітлішало. Він нарешті побачив Солю. Вона сиділа за столиком. Сама. 

Розпущене волосся, чорні шкіряні штани, білий короткий світшот, — вона здалася йому ще привабливішою.

Орест обійняв Лєру за талію,  повів її до Солі. 

— Які люди! Оце так зустріч. 

— Що ти тут робиш? —  Витріщила очі. 

— Хіба незрозуміло? — Свердлив хитрим поглядом.

— Дівчинко, світ не обертається навколо тебе, ми прийшли на фільм, — процідила Лєра, теж не в захваті від зустрічі. Здавалося лише Орест був задоволений.

— А де твій залицяльник? Втік? — Продовжував давити.

— Ні, Оресте, і не сподівайся, пішов за попкорном.

— Як мило, — засміявся в обличчя.

Соля підвелась на ноги, не бажаючи більше цих нікудишніх розмов.

— Гарного вечора.

Розвернулась, крокуючи  до Алекса. 

— Ти який любиш? Сирний? Карамель? — Спохватився хлопець побачивши Соломію.

— Нехай буде сирний.

— То був Орест? 

— Так, — захитала головою.

— Що він хотів? 

— Привітатися напевно, опустила очі. 

Раптом Алекс повернувся і тихо промовив, наче побоюючись,  що їх хтось почує.

— Не хочу проблем. Тим паче в Ореста така репутація…

— Що ж ви всі носитесь з тим Левицьким! Набридло вже.

— Просто дивно зустріти його тут. Може підемо краще в інше місце? 

— Ні. Ми не будемо через нього змінювати плани.

Солі на мить здалося, що лише вона, тендітна дівчинка, не боїться йти проти Ореста. А всі інші, наче  страуси ховають голови в пісок. Тим самим дають впевненість, що йому все можна, і все зійде з рук. 

Вже починався фільм, тому Алекс з Солею поспішили до кінозали. Орест цього й очікував, відразу зайшов за ними. Людей виявилось небагато,  тому всередині було багато вільних місць. Зухвало підійшов, сів коло Солі і Алекса.

— Оце вже пощастило, будемо поруч. Так же веселіше. 

Лєра намагалась відмовити Ореста, але Левицький робив як хотів. 

Нарешті після трейлерів на екрані зʼявилася назва стрічки «Кохання на відстані».

Орест голосно засміявся. 

— Яка багатообіцяюча назва! 

— Оресте, тихіше, — попросила Лєра.

—Вибач, кицю. 

Та через декілька хвилин Орест дістав телефон й почав голосно розмовляти. 

Люди в залі почали невдоволено обертатися.  Але Левицькому було байдуже.  Згодом він дотягнувся до Алекса, сказав так, щоб і Соля чула. 

— Алексе, скажи,  а як ти обираєш фільм? Гуглиш рейтинг, щоб дівкам сподобався?

Алекс приріс до крісла,  щось нерозбірливо пробурчав. 

Ще хвилин через 15, він закинув руку на його плече,  шепочучи щось на вухо, при цьому ліктем задів відерце з попкорном, повітряна кукурудза розсипалась додолу.

— Вибач, от я незграба, —  шкірився..  По обличчю його читалось явне задоволення. 

—Ти заважаєш, ми хочемо подивитися фільм, —  не витримала Соломія. 

— Але ж ми тут, щоб весело провести час. Що ви такі серйозні? 

Лєрі поведінка Ореста теж набридла. Вона розуміла, що хлопець затіяв якусь гру.  Але відведена їй роль її не влаштовувала. Та з дитинства її вчили, що потрібно бути хитрішою, якщо хочеш досягти свого. 

 Орест так і не дав їм додивитися стрічку, бо кожного разу щось коментував, голосно розмовляв та сміявся. 

Соля ніяк не могла допетрати чому адміністрація не вижене його з залу. Йому вже і так робили зауваження, грозились, але все марно. 

Врешті фільм закінчився, Соломія навіть не встигла зануритись в сюжет, бо Орест влаштував своє кіно.

Алекс з Солею поспішили на вихід, щоб швидше втекти від набридливого Ореста.  Але раптом почувся його голос. 

— Алексе, зажди! — Вони зупинилися.

— Тебе можна на хвилинку? —  Прохання звучало як наказ, — відійдімо?

Алекс неохоче пішов, залишаючи Солю з Лєрою. 

— Значить так, — відразу перейшов до головного, — якщо будеш розпускати руки і хоч спробуєш торкнутися Солі, я тебе розмажу по стінці.  І не думай, що не дізнаюся. Не мрій.

— Ти їй не потрібен. 

— Це вона сама тобі сказала? Що мовчиш? Вона?

— Ні. 

— Тоді не лізь!

По дорозі додому Алекс з Солею  майже не розмовляли. Поодинокі запитання, такі ж самі відповіді. Розмова не йшла. 

Соломія вийшла з машини, за нею Алекс. 

— Солю, дякую за вечір. Якби не Орест він був би кращим. 

—Так.