Розділ 21

Раптом заскрипіла залізна брама, і в дверях показався Тім. Він був напружений чи навіть злий. 

Видно поки вони переховувалися  від всього світу, назовні без них щось відбувалось. 

 — Нарешті,  —  вилаявся,— Оресте, вас всі шукають. Твій батько підняв на вуха ціле місто. Копи знайшли  розбиту автівку, на ваші пошуки відправили  навіть гелікоптери. Трясця,  що  з вами трапилось?!

 — Welcome в мій світ, ти лише подумай, підняли гелікоптери!  —  Повернувся до  Солі. 

 — Досить дурня клеїти. Не смішно.

 — Брате, все норм. Ми живі та здорові. Обіцяю все тобі розповім. А поки що, будь другом,  відвези мою нову подругу додому, я сьогодні без колес.

 — Тіме, якщо тобі не складно,  — попросила Соля. 

Тимофій кивнув дівчині, та перед тим як поїхати, на останок попередив Ореста. 

 — Звʼяжися з батьком, буде гірше.

Орест завжди вважав Тіма занадто правильним, але лише йому він дозволяв втручатися в його справи. Бо лише йому він довіряв. 

Вже по дорозі до свого будинку у Солі задзвенів телефон. Це був її тато. Мабуть, до нього вже дійшло сповіщення, що вона в мережі.

 — Слухаю…

 — З того кінця слухавки доносився різкий голос. Соля лише встигала вставляти: «так», «не хвилюйся», «я все розповім». 

Після останньої фрази розмова перервалась. Скоріше за все чоловік кинув слухавку. 

 — Проблеми?  —  Запитав Тім, помітивши як тане її гарний настрій. 

 — Ще не знаю,  — сумно усміхнулася. 

Нарешті вони підʼїхали до будинку Соломії, дівчина подякувала і швиденько вийшла. По темних вікнах вона зрозуміла, що дома нікого немає. Знайшла в сумочці ключ, зайшла всередину.

Перше, що їй особливо хотілося, це прийняти душ. Що вона одразу і зробила, потім вона знайшла чим можна повечеряти, бо добряче зголодніла. Сендвіча, яким пригощав Орест вона так і не встигла скуштувати. В морозильнику вона знайшла морозиво, тому взяла відерце, ложку і пішла до себе наверх. Нарешті вона у своїх стінах. Вона полегшено упала на ліжко, дотягнулася до ноутбука, включила «Nickelback».

Звуки заполонили її кімнату. Їй подобалась думка, що куди б вона не переїздила музика завжди залишалася з нею. Вона могла заплющити очі й відправитися в минуле, у свої спогади. 

Краєм ока вона побачила свій записник, який самотньо виглядав з шухляди. Дотягнулась і до нього. Зручно всілася, підмостивши під спину подушки, відкрила чисту сторінку. Взяла ручку. 

«Любий щоденнику, сьогодні був просто скажений день. І все через Ореста. Там де цей хлопець завжди якась халепа. Я не знаю, що у нього робиться за «золотими воротами», що у його родині не так? Я думала, що в таких як він все завжди чудово. Але сьогодні я відчула в ньому якийсь біль. Мені здалося, що він нещасний. Я хотіла лише поговорити, щоб він мене не займав. Та вийшло що вийшло.

Та ще я сьогодні побачила його зовсім іншим. Коли він так палко грав на гітарі, це було щось дивне… Та мить була неймовірна. Він може заперечувати скільки завгодно, але музика - це його. 

Я запропонувала Оресту бути друзями. А що? Це найкращий для нас варіант. Я не вірю в його щирість, тим паче з мене досить і стосунків з Ніком. І чим все закінчилося? 

А ще мені влетить від тата. Я прогуляла пари, потрапила в аварію, а це голосний  дзвіночок для  виключення з універу. 

І це в перший тиждень мого навчання. Що ж, як і хотіла Дінка - живу на повну.» 

Раптом вона почула дивний звук, ніби щось стукає у вікно. Її кімната була на другому поверсі, тому навряд чи хтось міг стукати. Але ось знову, щось маленьке прилетіло по склу. Немов камінець. Вона відклала щоденник, підійшла до вікна, глянула через штори. Темно, лише світили вуличні ліхтарі. Знову якийсь стукіт.  Вона ще уважніше придивилася. На цей раз Соломія побачила темну чоловічу фігуру, що стояла навпроти її будинку. «Невже Нік?»  — Пронеслось в голові.

 — Солю,  — почувся чийсь голос. Вона відчинила вікно, теплий вітер заплутався в її вологому волоссі. «Орест! Це точно був він!» Це він жбурляв у вікно камінці.

 — Що тобі треба?  — Прошипіла дівчина.

 — Треба поговорити. 

 — Ні, в мене тато вдома,  — збрехала.

 — Не проблема. Я тихенько.

Він вже зрозумів, що Соліна кімната знаходилася над карнизом, тому він схопився за газову трубу, підтягнувся, вчепився руками за проміжки між цеглою, потім закинув ногу на карниз, ще раз підтягнувся і… впав… Голосно, з лайкою, прямо в кущ бузку, який ріс під вікном. Це трохи помʼякшило падіння. Він лежав на долі, відчуваючи, що десь в ребро штрикає гілляка, а спина вся пече від подряпин. 

Скрип дверей, тупіт ніг, над ним вже стояла Соля, в капцях, закутана в махровий халат.

 —Привіт. 

 — Давно, Оресте, не бачились. Що ти тут робиш?

 — Лежу, звідси чудовий вигляд на зорі. 

 — Ок, як належишся, прибери за собою. 

Вона повернулася і пішла назад. Та Орест стогнучи та матюкаючись, як міг швидко, піднявся. 

 —Зажди! 

 — Ну? 

 —Мені ніде ночувати. Я прийшов до подруги. Виручиш? 

 — Ні,  — твердо,  — йди до Тіма, або ж додому. 

 — Тім буде весь вечір читати мені нотації. Додому не варіант. Ти ж моя подруга…

 — Звідкіля ти взнав де я живу? А, зрозуміло, Тім доклав. 

 — Не гнівайся на нього, у нього не було шансів від мене щось  приховати. Ну що ти мене відправиш в холодний гараж? Чи пожалієш? 

 — Заходь. Але ненадовго. Ночувати не будеш! 

 —А батько? 

 — Він лише вранці повернеться. 

 — Так якого біса я поперся  через вікно? 

 — А я звідки знаю?  — Засміялася.

 —Підступна ти, подружко, так мене розвести. 

 —Я сподівалась ти просто підеш. 

 —Тепер не  діждешся.