Розділ 15

Соля вирішила не зважати на Ореста. Вона була впевнена, якщо не звертати увагу, йому скоро набридне та він відчепиться. 

Її більше турбував Нік. З вчорашнього вечора він зник, на дзвінки не відповідав, повідомлення не читав. 

 «Минулого разу він запевняв, що у нього хтось захворів і він був зайнятим, цікаво, що ж цього разу? Бісило це все. Ще й слова цього мажора врізалися в памʼять:   «він тобі зраджує.» 

—  Що замріялася? —   Обійняла за плечі Діна. 

—  Та так, —  натягнуто посміхнулась. 

—  Досить хандрити. Ходімо, у нас ще є 20 хвилин перерви до англійської. Покажу тобі все.

Вони йшли широким коридором, на сходах тримаючись за мармурові поручні.

—  Ось компʼютерний клас, сюди ми ходимо на інформатику, —  привіткрила двері у сучасний кабінет весь облаштований новітньою технікою. 

—  А тут басейн, —  Соля здивувалася, не очікуючи, що він є, —   у другому семестрі  починається плавання, тому потрібно прикупити тобі гарнюній купальник. А то раптом Орест забіжить. 

—  Ді, ти знову за своє? 

—  Мовчу. 

—  А там у нас кавʼярня, —  показала на двері. Після третьої пари обовʼязково зайдемо. Готують смачно, а головне сюди всі сходяться… 

Дзвінок пролунав, й дівчата поспішили на англійську. 

Решту дня Соля  більше не бачила Ореста. Вона навіть подумала, що  він міг уже змитися з пар. 

 Тому дівчина насолоджувалася новими враженнями. Ще й Дінка не давала сумувати, це допомогло викинути з голови думки про Ніка, і тим паче про Ореста. 

—  Я голодна як вовк, —   на вухо прошепотіла Діна.

—  Ти завжди голодна. От скажи, як можна стільки їсти і при цьому  не гладшати? 

—   Дорога моя, головний секрет —  не пропускати тренування, до речі, на які ти вже два рази не зʼявилася. Ти, мабуть, забула, що у нас змагання через місяць?

—  Отож, цілий місяць ще, встигнемо. 

Але для Дінки це було надто важливо, тому вона ще добрих пʼять хвилин доказувала подрузі, що та себе поводить дуже легковажно.

Нарешті, спустившись на перший поверх, вони підійшли до затишної університетської кавʼярні. Тільки зараз Соля згадала, що  вона сьогодні навіть не снідала, бо дуже  зранку поспішала. Тепер же вона б із радістю щось пожувала, а якби тут робили її улюблений лате, то взагалі можна вважати, що день вдався. 

—  Що за черга? Як на базарі —  Запитала Діна, наткнувшись на натовп студентів.

—  Кавʼярня зачинена, кажуть не працює. 

—  Оце новина, дивно, ніколи подібного не було.

Раптом прибіг юнак і голосно гукнув: 

—  Народ, всіх  запрошують до внутрішнього дворика. 

—  Ходімо й ми. 

—  Ді, не хочу щось. 

—  Та ходімо хоч на сонечку погріємося. До речі, ти в курсі, що найближча кафешка  10 км звідси? Хоча ми можемо швиденько зганяти на моїй автівці та повернутися.

Соля уявила це «швиденько» тому погодилась, що вийти у дворик не така вже й погана ідея. Тим паче вони були голодні. Єдине чого вона не хотіла, це зустріти знову Ореста.

На вулиці і справді була чудова погода: сонячно, на небі ні хмаринки. Соломії здалося, що вона потрапила у розкішний сад. Вся територія була засаджена деревами та кущами, поряд  клумби з пахучими квітами. Щоб можна було відпочити поставили зручні лавочки, і навіть почепили гамаки.

Відкілясь розносився запашний аромат свіжозвареної кави. Дівчата озирнулися і побачили машину, де бариста робив смачні напої.Ще двоє людей, схожих на офіціантів розносили таці з різноманітними тістечками. І все це було безплатно.

—  Не розумію, у когось День народження? Що це за акція така? —    Гойдався Дімон, дожовуючи другий чизкейк.

—  Тобі не подобається? —  Запитав Орест, сидячи поряд на сходах.

—  Схоже я знаю у кого День народження, —  додав Тім, —  так, Оресте?

—  Ти про що?

—  Чувак, я бачив як ти крутився в кав’ярні, а після того її зачинили.

—  Невже? —  Шкірився Орест, —  іди-но сюди,—  помахом голови підізвав до себе. 

Вони відішли в бік, і тут Левицький вибухнув.

—  Бро, якого ти розкричався?! Бачив він, пройшов би мимо та й забув.

—  Так це й справді твоїх рук справа?

—  Залежить від того, що ти маєш на увазі, —  Тіма не влаштовувала відповідь, тому Орест все ж розколовся.

—  Так, я домовився з  кухарем, що до обіду кав'ярня не працюватиме.

—  Як саме ти домовився я зрозумів. Тільки не тямлю навіщо? Не помічав за тобою тяги до благодійності?

—  Це все ради “колючки”. Розумієш вона не хоче їхати зі мною на каву, отже кава приїхала до неї. 

—  Ну ти даєш! А не простіше було б зустріти її в нашій кав’ярні, яку ти власне зачинив?

Схопив тістечко в офіціанта, що проходив мимо.

—  В тому то і проблема, що вона могла б не прийти. А якби і прийшла, то ніколи б не дозволила, щоб я її пригостив. А в цьому вся і фішка.

—  Ти ненормальний, —  тобі хтось казав?

—  Ти перший і останній, а ще раз скажеш, то отримаєш по пиці. Ходімо вже, здається я вже бачу Соломійку.

Дівчата зручно вмостилися на лавочці, Діна вже встигла взяти два ароматні напої та два тістечка —  собі та подрузі. Соля зробила ковток, замружила на мить очі, підставляючи  під сонячні промені.

—  Красуні, все подобається? —  Навпроти стояв Орест з Тімом.

Діна розплилася в своїй голлівудській посмішці. Соломія ж здивовано дивилася на непроханих гостей.

—  Насолоджуємося капучино, таємницями ділимося.

Дінка, як завжди. Побачивши симпатичних хлопців забувала про все.

—  Капучино, хм… який збіг, —  уставився на Солю.

—  Бо тут одне лише капучино й готують. Але смачне, —  додала Діна.

До Соломії здається дійшло, - тут щось не так. І Орест загадково посміхається, і Тім мовчить. Лише Діна про щось розпиляється.