Розділ 12

Соля

Соломія повернулася додому. Дівчина все ніяк не могла звикнути до нового помешкання. Так, будинок був просторий та гарно обставлений, більш сучасний, ніж попередній. Але в ньому вона почувалася нібито в готелі.

Вона самотньо глянула на стіни. Дивно, дівчина згадала як зовсім недавно сварилася з батьками, вимагаючи більше особистого простору та волі. А тепер, коли Соля отримала бажане, вона б все зробила, щоб лише повернути свої слова назад. І час, коли вони були всі разом.

Тато залишив повідомлення, що затримується на роботі, буде пізно.

В принципі як і вчора, і позавчора.

Що ж, вона зараз замовить піцу й увімкне якийсь фільм, лише не мелодраму. Це Дінка тонкосльоза, а її навряд чи, ще щось в цьому житті зможе зачепити. Тому сьогодні на вечір буде якесь фентезі.

Вона відчинила двері у свою кімнату, увімкнула улюблений  Linkin Park на ноуті.

Лягла на мʼяке ліжко, за мить її рука поповзла до шухлядки, що стояла поруч. З неї дістала запиленого зошита, за мить надибала й ручку.

Востаннє вона вела щоденник ще вдома, в колишньому будинку. Але звістка, що вони переїжджають вибила її з колії. Останні сторінки із записами Соля  вирвала, ще й спалила - настільки вона була приголомшена тим, що відбувається. Дівчина не хотіла покидати рідну домівку, адже там вона народилася і була щаслива. Це як покинути захищену фортецю й поринути у щось невідоме.

Хотіла й щоденник спалити, але пожаліла, рука не піднялась. Тоді вона заховала його у свою схованку і, врешті, в метушні не встигла забрати.

Але зараз бажання писати зʼявилося знову. Відкрила першу сторінку, почала виводити букви.

Привіт. Це знову я. Мені складно, але я намагаюся триматися. Мама б цього хотіла. Сьогодні був дивний день.

Я зустріла його - зухвалого і нахабного. На імʼя Орест, якщо не помиляюсь. Так, Орест.

Я відразу його впізнала, це той юнак, якого я бачила з Ніком.

Тим паче здивувалась, що він щось хоче від мене. Сказав, що знайшов мою річ та запропонував віддати.

Спершу, я вирішила, що він говорить про щоденник. Навіть не знаю чому… Але це добре, що я помилялась. Не хочу, щоб хтось читав мої записи. Особливо він.

Дінка всі вуха продзижчала, що це Орест Левицький, син якогось багатія. На її думку, він дуже класний, і знайомство з ним - це майже те саме, що отримати подарунок на який чекаєш все життя.
Наче мені до цього є якесь діло.

Так, він привабливий, але я ніколи не велась лише на гарну обгортку.

Завтра я вперше іду до нового універу. Трішки хвилююсь та  Дінка буде зі мною, тому не так страшно. Я давно мрію вивчати журналістику. Уявляю як в майбутньому пишу нариси для серйозного видання.

Лише б завтра його не зустріти. Мені здається від Ореста самі проблеми. Нік попереджав, щоб я йому не вірила. Я майже впевнена, що через мене він хоче насолити Нікіті, а я в ці ігри не граю.

Орест

Додому він не поїхав. Натомість заїхав в гараж, де вони з хлопцями грають.

Це було його місце сили. Він міг поринути в музику у своє задоволення, і його ніхто не відволікав. Або ж просто займатися своїми справами чи побути на одинці зі своїми думками.

Сьогодні він знайшов її. Нарешті.

Звісно, він не очікував, що Соломія так відреагує на нього. Хотілося більш теплої зустрічі. Хоча стало ще цікавіше. Ні щоб віддати щоденника і забути, натомість  він намудрував з тим ланцюжком. Якби він все ж повернув записника, то їх би більше нічого не повʼязувало. А він цього не хоче. Він скаже їй правду, але пізніше. Можливо, скаже. Дістав з кишені прикрасу, крутячи в долонях, згадав знову дівчину. Посміхнувся.

Яка вона нестримна. Навіть трохи скажена. Коли злиться у неї палають сині очі, наче ті колючі крижинки втикаються під шкіру. В житті вона ще гарніша ніж на фото. Зазвичай дівчата люблять балуватись фотошопом, але це не про Солю. Вона поводилась наче якась злюка, і чесно кажучи, це спочатку дратувало, але потім здалося навіть дотепним. Своєю поведінкою вона лише підкинула дров у вогнище.